Ухвалення концепції Нової української школи перенесло поняття “педагогіка партнерства” зі світогдяних обширів у нормативну площину. Розбираємося, що таке педагогіка партнерства і як її досягти у навчальному закладі?
Термін «партнерство» переважно визначають як:
система взаємовідносин, які відбуваються у процесі певної спільної діяльності;
спосіб взаємодії і взаємин, організованих на принципах рівності, добровільності, рівності та доповнюваності всіх її учасників;
організаційна форма спільної діяльності, що передбачає об’єднання осіб на відповідних умовах розподілу праці та активної участі в її реалізації;
спосіб взаємовідносин, за яких зберігаються права кожної зі сторін, чітко узгоджені та злагоджені дії учасників спільної справи, що ґрунтуються на засадах взаємовигоди та рівноправності.
Педагогіка партнерства – чітко визначена система взаємовідносин всіх учасників освітнього процесу (учнів, батьків, вчителів), яка:
організовується на принципах добровільності й спільних інтересів;
ґрунтується на повазі й рівноправності всіх учасників, дотримуючись визначених норм (права та обов’язки) та враховуючи ціннісні орієнтири кожної із сторін;
передбачає активне включення всіх учасників у реалізацію спільних завдань та готовність брати на себе відповідальність за їх результати.
Педагогіка партнерства ґрунтується на таких принципах:
повага до особистості;
доброзичливість і позитивне ставлення;
довіра у відносинах, стосунках;
діалог – взаємодія – взаємоповага;
розподілене лідерство (проактивність, право вибору та відповідальність за нього, горизонтальність зв’язків);
принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровільність прийняття зобов’язань, обов’язковість виконання домовленостей).
Ми живемо в ХХІ столітті, змінилося суспільство, змінилися діти, змінилися і батьки. Щоб батьки стали однодумцями, помічниками вчителя, необхідно правильно організувати їхнє навчання. Якщо педагог зможе належним чином упоратися із цим завданням, навчить батьків осмислювати дитинство з різних позицій, то якість виховання дітей значно підвищиться, зростуть реальні шанси активної участі батьків у життєдіяльності класу і школи [3].
Таким чином, психологічну основу педагогіки партнерства складають суб’єкт-суб’єктні стосунки – співпраця двох суб’єктів, що є для навчально-виховного процесу оптимальним. Тому завдання педагогів полягає у створенні атмосфери турботи і підтримки учнів, яка сприяла б розвитку їхніх можливостей, задовольняла їхні інтелектуальні, емоційні й соціальні потреби.
Для того, щоб освітнє середовище сприяло самореалізації кожного учня, робота повинна бути спрямована на те, щоб кожен міг:
розвинути здібності критичного мислення й незалежного висловлювання;
поповнити знання у сферах, які цікаві учневі й розкривають перед ним нові горизонти пізнання;
розвивати спроможність приймати самостійні рішення;
опановувати необхідними навичками з базових та профільних предметів;
навчити радіти навчанню й поважати освіту;
розвинути свій емоційний інтелект;
отримати необхідну індивідуальну педагогічну підтримку;
розвинути самосвідомість кожного учня як самостійної особистості і як члена колективу;
зберегти і зміцнити моральне, фізичне і психічне здоров’я вихованців;
сприяти взаємоузгодженню зовнішніх потреб та внутрішніх мотивів до саморозвитку та самореалізації всіх учасників навчально-виховного процесу.
Співпраця викладача та студентів, партнерство на занятті, спільний процес пізнання і відкриттів, постійне створення ситуації успіху – ось складові самореалізації учня в освітньому середовищі. Для цього вектор діяльності повертати на виховання готовності кожного учня до вирішення власних задач визначення свого місця в житті, успішного розвитку і реалізації своїх нахилів і інтересів.
Критерії, що визначають ефективність ідеї розвитку стосунків партнерства як найпродуктивнішої системи відносин в умовах педагогічної взаємодії:
сформована професійно-особистісна готовність педагога до гуманізації освітнього середовища;
відкритість, тобто практично повна відсутність маніпуляцій за умови ясності цілей дій обох сторін;
позитивна взаємозалежність суб’єктів міжособистісної взаємодії (усвідомлення спільної мети, наявність загальних ресурсів, докладання спільних зусиль для вирішення проблем);
право на автентичність кожного учасника педагогічної взаємодії;
усвідомлення індивідуальної та групової відповідальності (внутрішня і зовнішня мотивація спільної діяльності суб’єктів);
можливість задовольняти основні міжособистісні потреби в процесі спільної діяльності та спілкування;
підтримуюча взаємодія, що забезпечує сприятливий психологічний клімат взаємодії;
високий рівень розвитку соціальних умінь і навичок спілкування;
рефлексивний аналіз власної поведінки в контексті соціальної поведінки інших суб’єктів та ін.
Урахування зазначених принципів та критеріїв ефективного партнерства сприятиме створенню необхідних умов, сприятливих для формування партнерських відносин між вчителями та учнями, допоможе адміністрації, працівникам психологічної служби у визначенні змісту організаційних та просвітницьких заходів щодо підвищення психологічної компетентності вчителів з питання упровадження партнерських взаємин з учнями.
Взаємодія навчального закладу та сім’ї – один з головних принципів. Він ґрунтується на спільності інтересів держави та народу, на єдності виховних завдань та ідеалів кожної сім’ї й суспільства в цілому. Педагогічний союз учителів та батьків – це могутня сила виховання.
Першоджерело: https://conf.zippo.net.ua/?p=77
