Панянка осінь завітала в гості -
Розсипала перлини золоті.
У жовтім вирі полонила простір,
Осіла із туманом в самоті...
Дивилась сумно сірими очима,
Дмухнувши прохолодою вночі.
Її краса легка, тонка, незрима,
В її руках від спокою ключі.
Манірна пані ходить тихо-тихо
В її слідах посіяна печаль.
Опале листя здійме вітер в вихор
Із павутинок виткавши вуаль.
Птахів вона відправить ранком в вирій,
Дощами спеку літню позмива.
Задивиться на обрій в небі синім,
А десь за ним вже дихає зима...
Аліна Чич
