6 березня 1939 року з нагоди 125-річчя від дня народження Кобзаря, в Києві у парку Тараса Шевченка було відкрито йому пам’ятник навпроти Червоного корпусу Київського університету. Відкриття пам'ятника було здійснено з п'ятої спроби, після тривалої боротьби за саму можливість такого увічнення пам'яті Тараса Шевченка.
Починаючи з 1904 р. громадськість збирала пожертви на зведення пам’ятника. У 1909 р. міська Дума створила спеціальний Шевченківський комітет і дозволила будівництво на Михайлівській площі. Однак, члени клубу російських націоналістів зчинили галас, мовляв, на Михайлівській площі перед "російським навчальним закладом" (там розміщувалося Перше реальне училище) не можна ставити пам'ятника діячеві, який усе життя був ворогом монархії. Зведення пам’ятника Тарасу Шевченку вирішили перенести на Караваївську площу (нині площа Л.Толстого). Були й інші пропозиції: площі на Петрівській алеї та Володимирській гірці (біля Олександрівського костьолу), але ці території були зсувонебезпечними. Зважаючи на можливі зсуви ґрунту, для пам'ятника знадобився б глибокий фундамент, а це збільшило би витрати на будівництво. Було вирішено погодитися на пропозицію міської думи і визнати Караваївську площу місцем для пам'ятника.
Міською думою було проведено кілька конкурсів, участь у яких брали близько ста скульпторів. Проте, Шевченківський комітет відхилив проєкти через невідповідність образу.
Під час Першої світової війни зведення пам’ятника було відкладено. Лише у 1919 р. в Києві на Михайлівській площі з’явилося погруддя Тараса Шевченка на постаменті від ліквідованого пам'ятника княгині Ользі скульптора Івана Кавалерідзе.
Пам'ятник Тарасу Шевченку постав у Києві у 1939 р. на тому місці, де до революції стояв пам'ятник Миколі І - найлютішому ворогу будь-якої незалежної думки й головному мучителю і гонителю Тараса Шевченка.
Автори - скульптор Матвій Манізер, архітектор Євген Левінсон.
