Пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу 18 равня 1944 року.

Депортація кримських татар – одна з темних сторінок історії Радянського Союзу і страшна трагедія для цього народу. 18-20 травня 1944 року бійці НКВС зігнали до залізничних вагонів майже все татарське населення Криму і відправили в бік Узбекистану 70-а ешелонами. Радянська влада звинуватила кримських татар у співпраці з нацистами і нібито в помсту провела одну з найбільш швидких депортацій у світовій історії. Однак звинувачення в колабораціонізмі – це була лише ширма і привід. Насправді коріння кремлівського антагонізму до кримських татар йдуть у тридцяті роки, коли радянська політика стосовно інших національностей СРСР стала репресивною. Розкуркулення, виселення на північ Росії, колективізація, Голодомор, сфабриковані справи проти татарської інтелігенції і чищення в кращих сталінських традиціях – все це налаштувало кримських татар проти радянської влади. Звичайно, кілька тисяч татар воювали проти "совєтів" у Другій світовій війні, проте куди більше їх воювали на боці Червоної армії. Щось подібне було на Західній Україні. Як підсумок, усіх татар під одну гребінку звинуватили в державній зраді, "масовому знищенні радянських людей" і колабораціонізмі. Крім того, Сталін боявся, що кримські татари стануть протурецькою п'ятою колоною в Криму. Терміновий указ про депортацію кримськотатарського народу в Середню Азію здійснювали 32 тисячі НКВСників. Вони просто обходили хати татар і оголошували господарям, що через зраду батьківщини їх виселяють з Криму. На збори давали по 15-20 хвилин. Переважно люди не могли взяти з собою навіть найнеобхідніше, щоб вижити на новому місці. Вантажівками людей звозили на залізничні станції, звідки товарні потяги вивозили змучених татар в далекі степи. Умови транспортування були нелюдськими. Під час тривалого переїзду (потяги їхали кілька тижнів) загинуло близько восьми тисяч осіб, більшість з яких - діти і літні люди. Найпоширеніші причини смерті - спрага і тиф. Людей не годували. Деякі, не витримавши страждань, сходили з розуму. Все майно, що залишилося в Криму після татар, держава привласнила собі. Кримських татар депортували переважно в Узбекистан, а також прикордонні райони Казахстану і Таджикистану. Селили татар у спецпоселення, оточені озброєною охороною, блокпостами та огороджені колючим дротом. Якщо врахувати, що людей використовували як дешеву робочу силу в колгоспах, на підприємствах, на зведенні Фархадської ГЕС, то все це нагадувало трудові табори. Виходити за межі спецпоселень було можна лише з дозволу НКВС, інакше - 20 років в'язниці. Місцеве населення пропаганда налаштовувала проти переселенців. Використовувати кримськотатарську мову в навчанні або пресі було заборонено. "Совєти" навіть заборонили вписувати в паспорт кримськотатарську національність. Умови проживання кримських татар у степах Узбекистану були жахливими. Потрапивши в інше середовище проживання, без імунітету до місцевих хвороб, татари зазнали епідемій малярії, жовтої лихоманки, дизентерії. За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померло, за різними оцінками, від 20 до 46% усіх депортованих, майже половина – діти. Деякі дослідники і дисиденти вважають, що депортація татар відповідає визначенню геноциду. Вони стверджують, що радянський уряд мав намір знищити кримських татар як етнічну групу і цілеспрямовано йшов до цієї мети. Повернутися вижившим татарам у рідний Крим дозволили тільки наприкінці 1980-х. Одним з тих, хто пережив часи депортації, є Мустафа Джемілєв, який у часи незалежної України став лідером кримськотатарського народу. Однак, незважаючи на красномовні факти, до 12 листопада 2015 року депортація кримських татар не вважалася геноцидом. І тільки в минулому році Верховна Рада нарешті визнала трагедію кримських татар геноцидом. До речі, російська влада в 2014 році знову прийшла в Крим, і, як 70 років тому, кримські татари знову потрапили у списки неугодних. У мечетях проводяться обшуки, вилучається неугодна література, розганяють кримськотатарські мітинги, і навіть безвісти зникають люди.