Пам"ятаю, мамо, пам"ятаю люба,
Як "потіли" вікна, як диміла груба.
Аж мороз по шкірі від цвітіння вишні.
Пам"ятаю, мамо, всі слова колишні.
І подушки білі вишиті й великі.
Пам"ятаю нові, чорні черевики,
І спідничку синю, зібрану в "тетянку",
Перший поцілунок, першу вишиванку.
Все я пам"ятаю від граблів до ціпа.
Як летів лелека, як шуміла липа.
Хмари як клубками по полях котились,
Баба як стогнали і вночі молились.
Часто пригадаю і сльоза тихенько
Впаде на коліна, сіпнеться серденько.
Це ж усе зі мною десь, колись ходило.
Мріяло й лякалось, злилось і любило.
Ну а потім раптом перестало жити.
Як його забути, з серця відпустити.
То ж усе тримаю в комірчинах долі.
Там мої садочки, верби і тополі.
Там мої ікони, рушники до лави.
Там могили рідних, храми златоглави.
І усе в долоні, в пазусі, в клубочку.
Там моє дитяче літо на горбочку.
Пам"ятаю, мамо, пам"ятаю, нене,
Ваші іменини, платтячко зелене.
Скоро вже настане місяць мої мрії
І впаду я знову в трави голубії...
Г.Потопляк.
"Місяць моєї мрії" - це травень. Люблю його найбільше.
