Пам'ятаєш, синку, як колись
Перші проліски мені приніс,
Як світились ніжно оченята
У того наївного хлоп'яти.
Для матусі — то було усе,
Що весь Всесвіт у собі несе,
Вся любов, що є на цілім світі
З рученят малих в пучечку квітів.
Ти давно синочку не дитя,
Ворогом між нами ця війна,
Ці вогні і вибухи снарядів
Чергові, ворожі залпи "Градів".
Там немає квітів, лиш вогні,
Страх і смерть чатує на війні,
Там немає дня, щоб без тривоги,
Та я вірю в світло Перемоги.
Вірю в тебе сину, як колись
У любов твою, що лине ввись
До усього, що живе на світі
Й жду із рук твоїх пучечок квітів.
©: Ганна Глушко
