Згадаймо тих , кого нема із нами,
Кого у нас забрали небеса.
Нехай у нашій пам'яті не в'яне
Їх незрівнянна у душі краса.
Згадаймо їх усмішки , ніжні руки,
Проведені із ними кращі дні...
І серце розривається від муки
Що не живі вони вже, не живі.
Їх душі там , де ближче десь до Бога,
Вони нас бачуть, моляться за нас.
Згадаймо їх , як на душі тривога,
Як обнімали й звеселяли нас.
Бо кожен з них , хто був із нами близький,
Був післаний для нашого буття.
Схилімо голови коли згадаєм низько,
Бо в кожному із нас є каяття.
Бо мало їм в житті ми говорили,
Як любим , вірим і шануєм їх.
Що нам казали і чого нас вчили,
Не забуваймо і згадаймо їх.
Нічого вічного тут на землі не має,
Все помирає і людина теж....
Та лиш тоді душа не помирає,
Коли у пам'яті вона живе без меж.
Руслана Поливко
