Голос вчителя

i Інструкція до розділу Як створити блог, оформити допис і поділитися ним з колегами.
Відкрити інструкцію →

Тема тижня: Як я говорю з батьками про оцінки

Вчора 10:28
1 0
1

Оцінки живуть своїм життям...

0902ham2-e471-940x529.png

Оцінка — дивовижна річ.

Учитель виставляє її за конкретну роботу, а далі вона починає жити власним життям. Її розглядають під мікроскопом, порівнюють із попередніми, обговорюють удома, іноді навіть використовують як аргумент у суперечках. Зрештою, цифра в електронному журналі може викликати значно більше емоцій, ніж сама навчальна діяльність, результатом якої вона стала.

Але є один нюанс, про який дорослі не завжди замислюються: усі ці розмови відбуваються не у вакуумі. Їх чують діти. Вони бачать, як змінюється вираз обличчя мами чи тата після перегляду електронного журналу, яким тоном ставлять запитання, як реагують на невисокий результат, які слова використовують, коли говорять про вчителя. Діти спостерігають не стільки за реакцією на конкретну оцінку, скільки за моделлю поведінки дорослих у ситуації, коли результат не відповідає очікуванням.

0902havc-e74a-940x529.pngПроте було б несправедливо розглядати цю ситуацію лише з позиції батьківської реакції. Адже дитина щодня спостерігає і за тим, як оцінює сам учитель. Чи зрозумілі критерії? Чи може учень отримати пояснення щодо виставленого бала? Чи однакові вимоги застосовуються до всіх? Чи не стає оцінка інструментом покарання за порушення дисципліни, неуважність або поведінку?

Окрема історія — учнівські уявлення про справедливість оцінювання. Тема вчительських улюбленців, упередженого ставлення, необ'єктивності та нерівних вимог виникає в учнівських розмовах регулярно і має давню історію. Іноді такі підозри мають підстави, іноді є наслідком нерозуміння критеріїв або незгоди з результатом. Але незалежно від того, наскільки обґрунтованими вони є, ці уявлення впливають на ставлення дітей до оцінювання, учителя та власних зусиль.

І тут починається ще один комунікаційний процес — учнівський. Діти обговорюють оцінки між собою, порівнюють результати, з'ясовують, хто скільки отримав, коментують складність завдань і рішення вчителя. У цьому середовищі оцінка може стати приводом для суперництва, самоствердження, жартів, образ або взаємних звинувачень. Поступово формується власна система неформальних рейтингів: хто отримав більше, кому знову пощастило, кого вважають найсильнішим учнем, а чиї результати викликають подив або навіть насмішки.

Фактично одна оцінка потрапляє одразу в декілька комунікаційних середовищ. У кожному з них вона набуває нового значення. Для вчителя це результат перевірки навчальної роботи, для батьків — показник успішності дитини, для самого учня — оцінка його досягнень або навіть власної спроможності, для однокласників — привід для порівняння та обговорення.

Оцінка, виставлена за конкретними критеріями, у процесі обговорення обростає припущеннями, емоціями та суб'єктивними судженнями.

0902hamh-b43a-940x529.pngУявімо звичайну ситуацію: учень отримав 6 балів за контрольну роботу. Учитель зафіксував результат відповідно до критеріїв. Дитина побачила цифру в журналі. Удома батьки запитали, чому так мало, і почали з'ясовувати обставини. Під час розмови прозвучали коментарі про складність завдання, справедливість (іноді, чого гріха таїть, про адекватність) вчителя або його професійність недостатньо зрозуміле пояснення теми. Наступного дня однокласники вже обговорили, хто скільки отримав і кому, на їхню думку, поставили несправедливо.

А тепер звернімо увагу: де в цій історії саме навчальне завдання, за яке виставили оцінку?

Воно поступово відходить на другий план і залишається далеко позаду. Натомість розгортається ціла низка комунікаційних подій, у яких сама оцінка стає лише інфоприводом.

Дитина засвоює не тільки навчальний матеріал.

  • Вона спостерігає, як учитель приймає рішення, як дорослі реагують на незадовільний результат, як висловлюють незгоду, чи вміють аргументувати власну позицію, чи переходять на особистості, чи шукають винного.

  • Вона бачить, як оцінки впливають на стосунки між однокласниками, як порівняння результатів може змінювати ставлення до себе та інших.

0902haqi-0eef-940x529.png

Можна забути, за яку саме роботу отримано оцінку, але добре пам'ятати, як учитель пояснював своє рішення, що сказали вдома, як відреагували однокласники. Можна вже не пам'ятати змісту контрольної, але зберегти відчуття несправедливості або, навпаки, досвід конструктивного розв'язання суперечливої ситуації.

І це лише одна оцінка...

А скільки їх отримує дитина упродовж навчального тижня, місяця, року? Скільки контрольних робіт, самостійних завдань, відповідей біля дошки, тестів та інших форм перевірки знань стають приводами для подібних комунікаційних процесів? Скільки розмов, порівнянь, пояснень, суперечок і висновків породжує кожна з них?

Ми звикли рахувати оцінки, але майже ніколи не рахуємо комунікаційних подій, які за ними виникають.

І, можливо, саме тому розмова про оцінювання не може обмежуватися питанням про те, наскільки коректно виставлено конкретний бал.

Адже оцінка не залишається в електронному журналі чи зошиті. Вона переходить у сімейні розмови, учнівські обговорення, взаємини з учителем, порівняння та особисті переживання. Вона стає частиною значно ширшої системи взаємодії, учасниками якої є і дорослі, і діти.

Ми виставляємо оцінку за виконане завдання. Діти, до речі, цілком нормально сприймають будь-яку оцінку, якщо вважають її справедливою. Вони й самі досить прискіпливо оцінюють власні результати.

Але чи замислюємося ми, скільки всього навколо неї відбувається після того, як учитель натиснув кнопку «Зберегти»?

А головне... чи завжди ми, дорослі чемно комунікуємо з приводу цього? Мені здається, тут є питаннячка...)))

✖
↑