Оті тюльпани жовті у траві..
ЯК сироти на бабинім подвір"ї!
Лиш відспівають тихо солов"ї!,
Усю красу в веснянім надвечір"ї.
І плаче біля тину вже бузок.
Заріс травою,хто буде косити?
Та щедро висівається квасок!
Нема кому картоплі посадити..
Немає грядок моркви й бурячків,
Немає кропу,і нема цибулі..
Нема в садочку бабиних слідів..
Лиш цвітом одяглися грушки-дулі..
А лавочка..облізла від дощу,
Нема сусідки вже на посиденьках.
Та діда вже не кличе до борщу..
-Іди старий,.допоки ще тепленький...
Нема курчаток,сонечок малих..
Нема коровки,не реве на пашу.
Нема нічого...тільки вітер стих..
Я тільки у віршах вам все розкажу...
То було в світі,де жила любов!
Де було добре...від простої речі.
Той світ у небо..з бабою пішов.
З духм"яним хлібом,із старої печі.
З узваром теплим,з свіжим пирогом.
З дбайливими і ніжними руками.
І з теплотою..за старим столом..
Чимдуж до нього,босими ногами..
Вона старенька,обіймає всіх.
А борщ із щавлю пахощами лине..
І за столом,лиш доброта і сміх!
Оце є справжнє,що було в дитини!
Нема нічого...але ніби й є..
І ті тюльпани..і стара криниця..
Та там любов...вже більше не жиє!
Нема кому,і Богу помолиться...
Світлана Д.
