Отак побігти б з усієї сили!
За обрій у чужі світи...
Де чисті трави землю вкрили
Й позаду спалені мости.
Знайти б притулок своїм думам,
щоб дали спокій. І заснуть...
Ще б вимкнуть нерви, що під струмом,
й очам прозорість повернуть...
Побути на одинці з небом,
Спитать: навіщо я і хто?
Чи справді пережити треба
даремний біль, що ліг в чоло?
Як бути мудрою й терпіти?
Чи відбиватись й нахабніть?
Де взяти міцності граніту,
щоби не схибить в зради мить?
Чи можна утекти від себе?
Змінити долю на чужу?
Агов! Ти чуєш мене, НЕБО?
Чи знов даремно я кричу...
Барчук Р
21.03.21
