Отак і носиш власний біль,
закритий в серці, як у скриньці.
Ліг в коси сніг, а в рани сіль...
І замість рідних — лиш чужинці.
Немає радості в добрі,
а в горі — злоба і насмішка.
У душах черстві сухарі...
Статус — король! По суті — пішка...
Пораду? Тільки сам собі.
І сповідь при закритих дверях.
Немає віри сліпоті,
як міражам в жарких пустелях.
Бо хто побачить — розповість,
чекай удар в болюче місце!
А твоя радість — в горлі кість,
проллється люттю через вінця.
Тому і носиш власний біль,
і очі плачуть всередину.
А від думок — постійний хміль,
та ще й впроваджують провину...
Барчук Р
