От-от Різдво... А сумно на душі...
Зринають в пам'яті загублені у часі
Ті давні дні, що сніг припорошив,
Та слід на нім залИшився ще й досі...
Це татів слід, що сіно ніс у дім,
За звичаєм - на стіл, як і годиться.
Щербатий місяць підглядав за ним,
Розвісивши світильники-зірниці.
Поскрипував різдвяний морозець.
Світилась хата в паморозі вікон.
КлубАми дихав в небо коминець.
Скрадалась ніч, зіщуливши повіки.
А в хаті мама поралась в той час.
Вгинався стіл і пахло пампухами.
В кутку - ялинка в сяянні прикрас.
І чути десь вертеп з колядниками.
З тих пір, здається, пронеслИсь віки!...
В минуле вже не відчинити двері...
Та щоріздва нагадують зірки
Той татів слід і мамину вечерю.
© Валентина Матвіїв
