Останній запис у щоденнику Рільке

Переклав Микола Бажан

Переклав Василь Стус

Ти – мій останній, пізнаний до краю,

нещадний біль,- мене ти владно стис;

Як в духові палав я - так палаю

тепер в тобі. Протививсь довго хмиз

вогню, яким палахкотиш поривно,

та ось в тобі й з тобою я горю.

На муки пекла обернув ти гнівно

оцю сумирну схованку мою.

Я, майбуття позбавлений і чистий,

на вогнище страшних страждань зійшов.

Нічого ні придбати, ні посісти

в своєму серці сили не знайшов.

Хіба це я, хто тут ось догоряє?

Вже спогадів не збуджує чуття.

Життя, життя: по той бік всебуття.

Я в полум'ї. Ніхто мене не знає.

Це - зречення. Це не таке, як хворість

дитячих літ. Відстрочка. Привід стати

ще більшим. Все шепоче й зве кудись.

Не встрянь же в те, чим тішився колись

Нестерпний біль, кого я ще впізнаю -

явись мені із дорогих одінь.

Горів мій дух. Тепер я сам згоряю

в тобі. Вже досягнув огонь полін,

що довго опиралися. Та досить -

спожий мене, щоб я в тобі згорів.

Земне життя моє, покірне й досі,

спізнає пекла нетутешній гнів.

Незапланований в будучині,

увійду в колихкий вогонь страждання.

В засіках серця - пустка і мовчання,

прийдешнього там не придбать мені.

Так я й згорю, непізнаний життям?

То й спогади мої огорне дим.

О існування, ти поза життям,

а я в вогні, нерозпізнанний ним.

(Це зречення. Не схоже до хвороб

твого дитинства. Зволікання. Спосіб

рости. Облиш, все шепотом кричало,

те, що тебе віддавна дивувало).

1926, останній запис в останньому нотатнику поета