Актуальність дослідження. «Виховання є процес соціальний у найширшому розумінні. Виховує все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше люди. З них на першому місці батьки і педагоги. Виховуючи дітей, нинішні батьки виховують майбутню історію нашої країни, а отже, й історію світу» [6, с. 197-203].
А.С. Макаренко був переконаний, що вирішальним фактором у вихованні дітей є поведінка батьків: «Справжнє виховання потребує не часу як такого, а якісного його використання, почуття відповідальності. І чим дитина старша, тим менше вона потребує часу і тим більше – відповідальності [6, с. 243]. Він наголошував: «Справжня сутність виховання не в розмовах з дитиною, не в прямій, а в опосередкованій дії на дитину: в організації сім’ї, життя дитини. Виховна робота – це насамперед робота організатора» [6, с. 102].
Огляд досліджень і публікацій. Особливо актуальним є аналіз науково-педагогічних засад використання заохочення та покарання як методів стимулювання позивної поведінки вихованців.
Дослідження проблеми використання методів заохочення і покарання займалися К.Д. Ушинський, Л.М. Толстой, В.А. Сухомлинський, А.С. Макаренко тощо. Нині дана проблема розробляється Л.Ю. Гордіним, Н.Є. Щурковою, В.Ю. Питюковим тощо. Вплив стилів та методів сімейного виховання на формування особистості дитини висвітлено в працях психологів О. О. Бодальова, Л. С. Виготського, Г. С. Костюка, Т. Я. Флоренської, педагогів Я. А. Коменського, П. Ф. Лесгафта, Й. Г. Песталоцці, М. Г. Стельмаховича, К. Д. Ушинського; П. Ф. Каптєрєва, Ю. П. Азарова, Л. М. Панкової, І. Д. Беха, І. В. Гребєннікова тощо.
Постановка проблеми. Але роботи вчених повні суперечливих тверджень - від непомірно розширювального тлумачення понять «заохочення» і «покарання» (спроб видати їх за «універсальні» виховні засоби) до майже повного заперечення їх педагогічного значення. В результаті маємо крайні і взаємовиключні один одного підходи в теорії, які негативно позначається і на практиці використання заохочення і покарання.
Особливо гостро дана проблема стоїть у сучасних сім’ях, які потребують допомоги у визначенні підходів до змісту сімейного виховання, ознайомленні з тими методами та прийомами, які уможливили б ефективніше, з найменшими втратами здійснювати процес виховання, знаходити адекватні способи запобіганню та розв’язанню внутрішньосімейних конфліктів, профілактики негативних виявів поведінки, зокрема агресивності в дітей, які сприяли б самовдосконаленню дитини, підтримували її рух у саморозвитку, забезпечували орієнтацію батьків на дитину як на особистість, надавали можливості для її гармонійного розвитку із урахуванням індивідуальних особливостей.
Мета статті. Актуальність окресленої проблеми зумовила потребу здійснити аналіз особливостей застосування заохочення та покарання в умовах сучасної родини.
Виклад основного змісту дослідження. Психолог Г.Хоментаускас звертала увагу батьків на те, що діти інакше сприймають та оцінюють навколишні дії. Зрозуміти дітей можна, тільки подивившись на світ їхніми очима. Вона пише: «Вимогливість у сімейних ситуаціях, котрі ви оцінюєте як позитивні чи негативні, може зовсім по-іншому сприймати дитина. Для того, щоб зрозуміти, чому дитина саме така, якою вона є, чинить так, а не інакше, просто необхідно знати, як вона бачить сім’ю та батьків, як інтерпретує те, що відбувається, як розуміє ту чи іншу вимогу. Її добра чи погана поведінка — не навичка, яку слід заохочувати чи викорінювати, а особисте ставлення. Саме воно, а не зовнішні обставини, зумовлює поведінку дитини, формує її особистість» [12, с. 75].
Слід звернути увагу на те, що однією з причин виникнення непорозумінь у родинному вихованні може стати відсутність єдності вимог батьків. «Відсутність єдності вимог, — зазначала Л. Ф. Островська, — одна з важливих причин дитячого свавілля, впертості, примх, агресивності. Неприпустимо, щоб один з дорослих в очах дитини мав вигляд як суворий вихователь, а інший — як добрий захисник. Діти тонко вловлюють, як поводити себе з кожним. Тільки узгодженість вимог створює умови для закріплення правильних норм поведінки, виробляє в дитині віру в законність батьківського слова» [7, с. 47].
Відтак, у сім’ях часто трапляється, так зване, «двовладдя» в особі батька чи матері, які сповідують різні життєві цінності та є прихильниками різних стилів родинного виховання.
Ми поставили за мету вивчити досвід застосування методів заохочення та покарання в умовах родини молодших школярів, дослідити характер впливу заохочення та покарання на емоційний стан учнів. До опитування було залучено учнів початкових класів Рудковецької ЗОШ І-ІІ ст. Новоушицького району Хмельницької області. Пропонуємо проаналізувати отримані результати.
Заохочення як метод виховання дитини в родині – це матеріальне або моральне стимулювання праці, діяльності людей [2, с. 132]; схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення [11, с. 79]; вид моральноїсанкції; позитивний вплив авторитетної особи, товариств, органів на людину або колектив з метою закріплення досягнутих ним результатів (дії, поведінки, позицій) та засвідчення їхсхвалення; що виражається у визнанні(як правило, публічному) заслуг та пов'язане з підвищенням соціального статусу або поліпшенням матеріального становища [10, с.173]; важливий метод виховання, який має оціночно-стимулюючий характер, спонукає вихованця до наступних успіхів, закріплює позитивні навички та звички поведінки; ґрунтується на збудженні позитивних емоцій, тому вселяє впевненість, створює добрий настрій, підвищує відповідальність [13, с. 417].
Проаналізувавши низку фахової літератури ми також з’ясували суть поняття «покарання»: моральний, психолого-педагогічний і юридичний засоби корекції поведінки людини, виправлення її в потрібному для окремого індивіда чи всього суспільства напрямі [2, с. 263]; метод виховання, що передбачає вплив педагога на особистість вихованця з метою осудження чи гальмування його негативних дій і вчинків [5, с. 127]; такий вплив наособистість школяра, який виражає осуд дій івчинків, що суперечать нормам суспільної поведінки, і примушує учнів неухильно дотримуватися їх; коректує поведінку дитини, дає йому ясно зрозуміти, деі в чому він помилився, викликає почуття незадоволеності, дискомфорту, сорому [9, с. 339]; метод педагогічної дії, яка повинна запобігати небажаним вчинкам, гальмувати їх, викликати почуття провини перед собою та іншими людьми; розрахований на поступове перетворення зовнішніх стимулів у стимули внутрішні [8, с. 329]; метод виховання, що орієнтований на стримування негативних дій людини [1, c.41].
Як з’ясувалося, 50% учнів зізналися, що їх не карають ні батьки, ні учителі, натомість 25% учнів зазнали покарань з їх боку (рис. 1).
Рис. 1. Результати відповіді молодших школярів на запитання:
«Чи часто тебе карають?»
Як виявилося, найчастіше карають молодших школярів наступні особи: мама - 17,4%, тато – 36,6%, бабуся – 18%, дідусь – 19%, старший брат, сестра – 9% (рис. 2).
Серед причин, які найчастіше спонукають старших членів родини до покращання учня називають: вживання нецензурних слів; погана оцінка в щоденнику; зауваження в щоденнику; ламання побутових речей; надмірна довготривала робота за комп’ютером; непослух учительки; відсутність явної причини.
Рис. 2. Результати відповіді молодших школярів на запитання:
«Хто найчастіше тебе карає?»
Природнім є страх перед покаранням з боку 80% учнів (20% бояться в залежності від міри покарання).
Серед способів уникнення покарань учнів відзначають: «Виконую своїх обов’язки»; «Прошу вибачення»; «Тікаю з дому, а потім прошу вибачення»; «Замикаюся в кімнаті»; «Тікаю з дому; «Плачу»; «Ховаю щоденник»; «Гарно вчуся». Як бачимо, учні переважно обирають позитивно забарвленні способи поведінки, хоча окремі вдаються і до втеч з домівки.
Позитивними були відповіді учнів щодо частоти застосування до них заохочення як методу виховного впливу: часто заохочують 56% респондентів, час від часу – 20%, рідко – 24% (рис. 3).
Рис. 3. Результати відповіді молодших школярів на запитання:
«Чи часто тебе заохочують?»
Причиною заохочення виступають похвала учительки, добрі вчинки учнів, їх зразкова поведінка та високі успіхи у навчанні.
Найчастіше школярів заохочують матері, що звісно природно, оскільки вони й найменше їх карають (65%) (рис. 4).
Рис.4. Результати відповіді молодших школярів на запитання:
«Хто з батьків найчастіше тебе заохочує?»
Найчастіше покарання учнів з боку учителів здійснюється у таких формах, як: попередження – 26%, усне зауваження – 41%, зниження оцінки за поведінку – 32%, покладання додаткових обов’язків – 1% (рис. 5).
Натомість серед найпопулярніших форм заохочення з боку учителів школярі називають: похвала – 36%, почесне доручення – 13%, подяка – 17%, заохочувальні жести та міміка – 34% (рис. 6).
Найчастіше батьки карають своїх дітей у наступних формах: усне зауваження – 32%, обмеження прав – 25%, покладання додаткових обов’язків – 31%, попередження – 12% (рис.7).
Як бачимо, за твердженням учнів батьки застосовують з метою виховання своїх дітей і метод заохочення, і метод покарання у різноманітних їхніх формах проявах.
Рис. 5. Результати відповіді молодших школярів на запитання:
«Яке саме покарання застосовується до тебе найчастіше з боку учителів?»
Рис. 6. Результати відповіді молодших школярів на запитання:
«Яке саме заохочення застосовується до тебе найчастіше з боку учителів?»
Рис. 2.2.7. Результати відповіді молодших школярів на запитання:
«Яке саме покарання застосовується до тебе найчастіше з боку батьків?»
Заохочують батьки своїх дітей, в свою чергу, переважно у формі похвали (37%), надання додаткових прав (28%), заохочувальні жести та міміка (19%), нагорода цінним подарунком (16%) (рис. 8).
Рис. 8 Результати відповіді молодших школярів на запитання:
«Яке саме заохочення застосовується до тебе найчастіше з боку учителів?»
Ми поставили за мету з’ясувати позицію батьків щодо застосування методів заохочення та покарання молодших школярів у родинному вихованні.
Усі опитані батьки вважають проблему застосування покарання і заохочення дітей у сім’ї важливою й актуальною. 32% респондентів вважають покарання обов'язковим атрибутом сімейного виховання, одним із важливих елементів сімейної культури. При цьому 42,6% батьків зауважують, що їх також карали у дитинстві.
Перевагами використання покарання як методу виховання дитини батьки вважають: спосіб залякування дитини; спосіб домогтися послуху дитини. Карають вони своїх дітей переважно у таких формах як: попередження (28%), обмеження прав (47%), покладання додаткових обов’язків (25%) (рис. 9).
Рис. 2.2.9. Результати відповіді батьків на запитання:
«Яким формам покарання Ви надаєте перевагу?»
35% батьків є прихильниками заохочення як методу виховання, вважаючи їх необхідним і значущим атрибутом сімейного виховання, лише 10% - вважають заохочення батьківським обов’язком, а 23%, на жаль, не замислювався над цим (рис. 10).
Рис. 2.2.10. Результати відповіді батьків на запитання:
«Як Ви ставитеся до заохочення?»
Батьки називають деякі переваги використання заохочення як методу виховання: дитина стає впевненою у собі; дитина вірить у свої сили; дитина відчуває позитивні емоції; дитина поважає батьків, любить їх; стимулює дитину.
Як правило вони заохочують дітей у формі похвали (29%), заохочувальних жестів та міміки (25%), надання додаткових прав (24%), нагороди цінним подарунком (11%), грошової винагороди (8%), подяка (3%) (рис. 11).
Рис. 11. Результати відповіді батьків на запитання:
«Яким формам заохочення Ви надаєте перевагу?»
Як виявилося, батьки, на жаль, вкрай рідко заохочують дітей у формі подяки.
Усі з опитаних батьків погоджують із педагогами форми заохочення і покарання школярів у питаннях, що стосуються навчання дітей у школі.
Загалом, аналізуючи отримані дані, слід зазначити, що частота вживання методів заохочення і покарання цілком адекватна, гуманістична позиція педагогів та батьків переважає над авторитарною.
Як бачимо, слова школярів підтвердилися, і батьки дійсно вдаються і до покарання, і до заохочення у їх вихованні.
Але, варто зауважити, що батькам слід усвідомлювати наслідки агресивної поведінки щодо їхніх дітей: поява агресивності, психологічного дистресу, психічних порушень і пограничних розладів. Діти, яких часто карають, будуть прагнути уникати батьків або чинити їм опір. Боячись покарання, дитина може обманювати батьків. Інстинктивна боязнь фізичного покарання призводить до появи стійкого почуття страху [4, с. 136-155].
Важливо знати батькам про вміння сказати дитині: «Я тебе люблю». А зробити це можна багатьма способами. «Добре слово і котику приємне» – так стверджує народна мудрість. Слід використовувати такі заохочення: «Ти сьогодні багато зробив»; «Для мене немає нікого кращого за тебе»; «Мені дуже важлива твоя допомога»; «Працювати із тобою одна радість»; «Я тобою пишаюся»; «Молодець!»; «Добре!»; «Дивовижно!»; «Прекрасно!»; «Розкішно!»; «Грандіозно!»; «Незабутньо!»; «Неперевершено!»; «Талановито!»; «Чудовий початок!»; «Ти просто диво!»; «Здорово!»; «Вітаю!»; «Розумнику!» [3, с. 65].
Засадами виховного впливу дорослих мають бути любов і вимогливість, розумна міра відповідальності й самоконтролю для кожного вікового періоду.
Висновки. Отже, важливими методами групи стимулювання позитивної поведінки, що використовуються в родинному вихованні і, застосовуючи які батьки припускаються найбільше помилок, виступають метод вимоги, метод заохочення та метод покарання.
Подальші дослідження передбачається провести в напрямку більш детального вивчення історичного досвіду з використання методів заохочення і покарання з метою визначення їх позитивних та негативних рис і можливого застосування в сучасних умовах родини.
Література:
Бордовская Н.В. Педагогика : учебник для вузов / Н. В. Бордовская, А. А. Реан. ¾ СПб : Издательство «Питер», 2000. ¾ 304 с.
Гончаренко С. У. Український педагогічний словник / С. У. Гончаренка. — К. : Либідь, 1997. – 367 с.
Дитина в сім’ї / упор. Т. Науменко. – К. : Ред. загальнопед. газет, 2005. – 128 с.
Каплуновська О. Батьківство і виховання батьків: проблеми і пошуки шляхів взаємодії / О. Каплуновська // Пріоритетні напрямки роботи дошкільної ланки освіти на 2006–2007 н.р.: методичний аспект. Випуск п’ятий / за наук. ред. К.Л. Крутій. – Запоріжжя : ТОВ «ЛІПС» ЛТД, 2006. – С. 136–155.
Кузьмінський А. І. Педагогіка у запитаннях і відповідях / А. І. Кузьмінський, В. Л. Омеляненко. Педагогіка у запитаннях і відповідях : навч. посібник. - К. : Знання, 2006. - 311 с.
Макаренко А. С. Книга для родителей / А. С. Макаренко. – М. : Правда, 1971. – 458 с.
Островская Л. Ф. Почему ребенок не слушается: пособие для воспитателецй детского сада / Л. Ф. Островская. – М. : Просвещение, 1982. – 109 с.
Педагогіка : навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навч. закладів, 2-е вид. / - І. В. Зайченко. – К. : Освіта Україна, 2008. - 528 с.
Педагогика : учеб. пособие / под ред. Ю. К. Бабанского. – М. : Просвещение, 1983. – 608 с.
Российская педагогическая энциклопедия : научное издательство / за ред. В. Г. Панова. – М. : Научное издательство «Большая российская энциклопедия», 1993. - Том 1. – 173 с.
Фіцула М. М. Педагогіка : навч. посібник / М. М. Фіцула. – Тернопіль : «Навчальна книга – Богдан», 1997. – 192 с.
Хоментаускас Г. Т. Семья глазами ребенка / Г. Т. Хоментаускас. – М. : Рипол класик, 2003.
Ягупов В. В. Педагогіка : навч. посібник / В. В. Ягупов. – К. : Либідь, 2002. – 560 с.