Останнім часом увага літературознавців зосереджена на дослідженні сучасного пласта літератури. Велика кількість робот присвячена такому напряму як постмодернізм, бо він є близьким до сучасного читача. Інтерес до античної літератури поступово згасає. Однак вона залишається джерелом натхнення сучасних письменників. В даній роботі ми проаналізуємо поему Вергілія «Енеїда». На перший погляд здається, що цей твір вже практично повністю вивчений сучасними літературознавцями, але наявність великої кількості інтерпретацій залишає актуальною цю тему для дослідження.
Ця поема задумана як римська паралель до «Іліади» й «Одіссеї». «Енеїда» складається з 12 книг, які налічують 9996 віршів. Вона чітко поділяється на дві частини, кожна з яких уміщує по шість книг: 1–6 книги – це розповідь про мандри Енея (схожі на мандри Гомерівського Одіссея); 7–12 книги – опис боїв у Італії, це наче римська «Іліада» [2,57].
Читаючи «Одіссею» або «Іліаду» Гомера, ми не спостерігаємо мету того, що діється. В «Енеїді» основний акцент робиться саме на неї: вся дія спрямована до розв’язки. Існує більш суттєва відокремленість цих творів: розповідь Гомера торкається минулого в той час, як Вергілій – теперішнього, що може мати наслідки в майбутньому. Війна у Вергілія зображена страшніше, ніж у Гомера. Вона майже громадянська: бо воюють народи, які вже вступили до союзу.
Як і у гомерівській «Іліаді», в «Енеїді» Вергілія тема її закладена вже в перших рядках: Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої, Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські...
Що стосується сюжету, то залишилась черга маленьких та незначних непорозумінь в основній його лінії.
Кожна книга «Енеїди» – це драматичне ціле із зав’язкою, розвитком подій і розв’язкою.
Головна концепція «Енеїди» міститься в перших її рядках, де Вергілій ділиться наміром зобразити «мужа», який «мандрував морем багато» та «...натерпівся вдосталь на війні». В цьому античний читач вбачав прагнення автора об’єднати тематику обох гомерівських поем.
«Енеїди», в основі якої лежать італійські легенди, розповідає про війни. Еней стає свідомим. Ідеологічна тенденція «Енеїди» потребувала, щоб між троянцями та італійцями не було суперечностей.
Книга І Заспів (вірші 1–33) (вірші 34–756). У Заспіві автор повідомляє про те, що він вславляє героя із Трої, який заснував Рим і став родоначальником римського народу, що буде панувати над світом. Йдеться про відплиття троянців від рідних берегів. Юнона умовляє бога вітрів Еола потопити їхні кораблі, оскільки вона мріяла про всесвітню велич Карфагена, любого їй міста. Нептун втихомирює шторм. Еней та його супутники на семи кораблях пристають до берега, де відпочивають та оплакують загибель своїх друзів. їх закинуло аж до берегів Лівії (Північна Африка). Венера, мати Енея, просить Юпітера підтримати сина. Юпітер визначає долю Енея та Риму. Венера приходить до сина й висловлює йому підтримку. Юноні не вдається зашкодити Енеєві, оскільки Венера розпалила у серці цариці Дідони кохання. Дідона влаштовує бенкети, усіма силами намагаючись залишити біля себе Енея. (Еней опинився у володіннях Дідони на сьомий рік блукань, після закінчення Троянської битви).
Книга II (вірші 1–800). Еней оповідає Дідоні про трагедію Троянської війни, пов’язану з хитрістю Улісса (Одіссея) – троянським конем. (Оповідь Енеясповнена скорботними переживаннями.) Еней бачить, як горить Троя, його хвилює доля й усіх троянців, і доля його сім’ї – батька Анхіса, дружини Креуси та сина Асканія. Енеєві вдається врятувати батька й дитину, а дружина залишається за межею життя. Книга включає у себе велику кількість драматичних епізодів. Троянська війна постала з точки зору троянця, дана оцінка лиха, заподіяного греками.
Книга III (вірші 1–718) присвячена блуканням Енея, які замислювались як одночасні мандри Одіссея. Але Вергілій, проводячи троянців повз Скіллу і Харібду чи острови кіклопів, не дублює описаних Гомером пригод, момент єдності вноситься в мандри тим, що на кожній, будь-якій вагомій зупинці, віщий сон або оракул повідомляють герою дещо нове про кінцеву мету. В цьому плані ІІІ книга не поєднана з іншими частинами «Енеїди», де герой уже з самого початку прямує до Італії. Для імперської ідеологічної концепції характерна позиція – Італія для троянців виявляється не чужиною, а «давньою матір’ю», батьківщиною, до якої повертаються її змучені сини. Продовження розповіді Енея про поневіряння троянців, визначені божими пророцтвами, за якими вони могли шукати вільних земель. У пророцтвахГелени накреслений шлях Енея до Італії, який багато в чому співпадає з мандрами Одіссея. Розповідаючи Дідоні про свої пригоди, Еней доводить оповідь до прибуття в Сицилію, де помирає його старий батько Анхіз. Але на шляху до Італії він потрапляє у бурю, з якої починаються події поеми.
В книзі IV (вірші 1–705) розповідь про кохання Дідони до Енея. Еней лаштується таємно залишити Дідону, бо отримує наказ від богів: продовжити подорож до Італії. Напівбожевільна з горя Дідона проклинає Енея і в прокляттях пророкує вічну ворожнечу між Римом і Карфагеном, а потім вбиває себе. В оповіді Ахеменіда переказ фрагменту «Одіссеї» – Одіссей і Поліфем. Відчуваються аналогії з розділами «Одіссеї» Гомера, де герой перебуває у німфи Каліпсо.
Книга V (вірші1–871). Еней прямує до Італії, але на його шляху знову випробування: страшна злива і буря. Троянці пристають до берега Сицилії, де Еней влаштовує ігри, щоб вшанувати річницю пам’яті померлого батька Анхіса. Юнона підсилає Іриду, яка підбурює троянських жінок спалити кораблі, мотивуючи цей вчинок семилітніми блуканнями. Так Юнона намагається затримати виконання волі богів Енеєм. Кораблі палають. Еней просить Юпітера про милосердя ціною його власного життя. Владика богів насилає зливу. Старий Невт радить Енеєві залишити всіх, хто зморився від випробувань, та закласти на Сицилії місто Ацесту. Цю ж думку підтверджує і дух Анхіса, що з волі Юпітера радить синові взяти до берегів Італії тільки найхоробріших юнаків. Еней виконує поради і знову пускається у мандрівку. Венера просить Нептуна про заступництво. Єдиною жертвою стає Палінур, якого зморив сон біля острова Сирен. Еней вболіває за другом.
Книга VI (вірші 1–901). Троянці прибули до Гесперії (Італії). Еней має побачитись з віщункою Сивіллою, вона пророкує йому тяжке майбутнє, жахливі війни і страждання. Еней просить її про побачення з батьком, просить показати шлях до підземного царства. «Сходження» Енея до країни мертвих нагадує відповідно мандрівку до Аїду Одіссея. У Вергілія воно описано дуже детально з подробицями. «Перелом, предельное отрешение от прошлого и рождение для будущего – этоVI книга «Энеиды», спуск и выход из царства мертвых, символ, знакомый нам по Дафнису и Орфею. В начале перед Энеем в последний раз проходит пережитое – тень Деифоба напоминает о родине, тень Дидоны о любви; в середине познается вечное – круговорот очищения душ от телесных страстей; в конце открывается будущее – вереница героев римского народа от древнейших царей до Августа и Марцелла» [1,32].
Друга частина «Енеїди» зображує війни Енея в Італії за своє самоствердження там заради заснування майбутньої римської держави.
Книга VII (вірші 1–817). Вергілій оповідає про рід Латина та про бажання царя поєднати свою доньку Лавінію з красенем Турном. Проте на заваді стоїть пророцтво, що суджений богами Лавінії чужинець (знаком був бджолиний рій, що осів на верхівці лаврового дерева, що росло в середині дому Латина).Починається будування нового міста. Еней шле з дарунками посланців до Латина, і той приймає троянців у храмі богів. Посли просять притулку і обіцяють велику користь від своєї присутності на землі латинян. Цар приймає мирні дари і запрошує самого Енея як зятя у свій дім, щоб справдилося віщування оракула. Замість весілля Юнона розпалює війну між троянцями та рутульцями. Між сином Енея Асканієм і латинянами виникає конфлікт. Латинські жінки, доведені тією ж Аллектою до вакханічного біснування, вимагають війни. Старий Латин не втручається в перебіг подій. Закінчується книга переліком племен і вождів, які виступили проти Енея.
Книга VIII (вірші 1–731). Турн заключає союз з Діомедом, а Еней – з Евандром. В цей час Вєнера просить Вулкана виготовити зброю для сина. Вона зносить з небес осяйну зброю, що має стати запорукою перемоги Енея у війні з Турном: «...шолом тут, що так страшить своїм гребенем і полум’ям, грізно палає, й меч смертоносний, і панцир великий із міді твердої, що червоніє криваво, такий, як та темна хмара, що, загорівшись від променів сонця, палає в просторах, і наколінники легкі, із золота литі й електру, й спис, і поверхня щита...». Вергілій детально описує Енеїв щит. Письменник використовує міфологічні сюжети про подвиги Геркулеса,головним супротивником якого(як і для Енея) була Юнона (Гера). З подібним проханням Звернулась Фетіда до Гефеста, прохаючи викувати обладунки для Ахілла у «Іліаді»Гомера зображено щит Ахілла.
Книга IX (вірші 1–818) починається опис військових дій. Так, як і в «Іліаді» Гомера, вони розбиті на окремі епізоди, в яких зображується певний герой. Головні персонажі по-різному характеризуються з погляду військової доблесті. Вергілій не применшує хоробрості італійських князів, але все ж Енея він нагороджує ідеально високими моральними якостями, тоді як хоробрість Турна пристрасна і нерозсудлива. Мезентій відзначається жорстокістю і, Паллант і Лавс – однаково гармонійні юнаки.Спочатку перевага на боці італійців: скориставшись відсутністю Енея, Турн оточує троянців – це і є основний зміст ІХ книги.. Вергілій слідує за Гомером у описах поля битви та гіперболізованому зображенні сили героїв, «Енеїда» сповнена епічного пафосу, в бойові дії втручаються, як і в Гомера, боги.
Книга Х (вірші 1–908). Еней повертається і починається кровопролитна битва. На Олімпі Юпітер та Юнона ведуть розмову. Юнона просить вберегти Турнові життя. Взявши подобу Енея, Юнона заманює Турна на корабель, щоб його врятувати від загибелі. Ошуканий Турн волає до батька богів із сорому, просить Юпітера викинути судно на берег. Рутульський цар воліє вмерти, ніж жити з ганьбою, він навіть готовий вчинити самогубтво. Та Юнона скеровує корабель в«прабатьківське Данове місто». У цьому бою дуже відзначився Мезенцій-тірренець, якого Еней поранив, а його сина Лавса вбив. Охоплений жагою помсти, Мезенцій прагне вбити Енея, але спис троянця, кинутий в коня, скидає тірренця з сідла. Паллант гине від руки Турна, а Лавс і Мезентій – від руки Енея. Останнє прохання Мезенція – поховати його разом з сином. Мезенцій сам вбиває себе. Перевага вже на боці троянців. Військова рада в таборі переляканих латинян, в якій піднесений героїзм Турна бере верх над пустопорожнім красномовством Дранка. Турн вбиває сина Евандра Палланта. До Енея доходять одна за одною лихі звістки про загибель його кращих воїнів та союзників. Асканію й молодим троянцям вдається прорвати облогу і з’єднатись із батьковим військом.
Книга XІ (вірші 1–915) – поховання вбитих троянців, нарада та сварка Латина з Турном. Надалі йде виступ Каміли на боці рутулов, який закінчується її загибеллю.
Книга XII (вірші 1–952) – це розповідь про боротьбу Енея з Турном. Олімпійський конфлікт закінчується: Юнона відмовляється від ненависті до Енея, але вимагає, щоб троянці злилися з латинянами, перейняли їхню мову та звичаї.
Заключна сцена двобою побудована на зразок поєдинку Ахілла з Гектором, з повторенням багатьох деталей і навіть висловів гомерівської оповіді. Згадаймо терези, які тримає Юпітер (Зевс). Еней перемагає і вже готовий залишити Турна живим, але, побачивши на плечі у супротивника пов’язку загиблого Палланта, подібно до Ахілла; який помстився за Патрокла, пронизує груди Турна мечем.
У чому ж полягало новаторство Вергілія, оригінальність його поеми? Передовсім між "Іліадою" та "Енеїдою" існує суттєва різниця: друга явно політизована, в ній звеличується колишня римська доблесть, скромність, честь, давньоримський спосіб життя - основа могутності майбутньої світової держави. Те саме, що Октавіан здійснював політично, Вергілій робив за допомогою поезії, - обидва вони намагалися відродити старі, іноді забуті традиції, які свого часу допомогли Римській державі вивищитися.
Люди та їх взаємовідносини з богами в поемі «Енеїда»
Люди в їх взаємовідносинах з богами — це головний предмет художньої дійсності в Гомера — у Вергілія завжди зображені в положеннях, повних драматизму. Еней недарма часто називається тут «благочестивим» чи «батьком» [8, с.229]. Він цілком знаходиться в руках богів і творить не свою волю, але волю долі. У Гомера боги теж постійно впливають на життя людей. Але це не заважає гомерівським героям приймати власні рішення, що часто збігаються з волею богів, а часто і суперечать їм. У Вергілія ж усе лежить ниць перед богами; а складна психологія героїв, якщо вона зображується, завжди в розладі з богами. Історичні картини Риму на щиті, виготовлені Вулканом, доставляють Енею задоволення, але, по Вергілію, самих подій він не знає. Еней іде з Трої в напрямку, що йому зовсім невідомий. Він попадає до Дідони, не маючи ніяких намірів зустрітися з карфагенською царицею. Він прибуває в Італію — невідомо для чого. Тільки Анхіс у підземному світі розповідає йому про його роль, але і ця роль аж ніяк не робить його щасливим. Йому хотілося залишитися в Трої; а коли він потрапив до Дідони, то йому хотілося б залишитися в Дідони; коли він потрапив до Латину, то йому хотілося залишитися в Латина і женитися на Лавинії. Однак самою долею визначено, щоб він був засновником Риму, і йому залишається тільки запитувати оракули, підносити моління і робити жертвоприношення. Еней проти власної волі підкоряється богам і долі. Поет одночасно показує, наскільки в його часи була загублена проста і безпосередня релігійна віра. Він насильно на кожному кроці змушує свого читача визнавати цю віру і бачити її ідеальні зразки [8, с.230].
Дідона, другий головний герой «Енеїди», при всій своїй протилежності Енею, знову повторює релігійну концепцію Вергілія. Це жінка владна і сильна, що відчуває свій борг перед покійним чоловіком; вона осліплена героїчною долею Енея і випробує глибоку любов до нього, так що вже по цьому одному роздирається внутрішнім і притому найжорстокішим конфліктом. Такого внутрішнього конфлікту антична література не знала до Еврипіда й Аполлонія Родоського. Але Вергілій ще більше поглибив і загострив цей конфлікт. Коли Еней залишає Дідону, вона, сповнена любов’ю до нього й у той же час проклинаючи його, кидається у полум’я і відразу простромлює себе мечем. Вергілій співчуває переживанням Дідони, але як би хоче сказати, ось до чого приводить непокора богам.
Турн — ще одне підтвердження релігійно-психологічній концепції Вергілія. Як вождь і воїн і навіть як оратор він відрізняється невгамовним характером. Йому призначено долею знищити троянців, які прийшли в Італію. Він любить Лавинію і через неї вступає у війну. Отже, його особисті почуття збігаються з призначенням долі. Він викликає до себе незмінну симпатію.
Природна щиросердечна м'якість змусила Вергілія знайти симпатичні риси й в іншого ворога троянців, старого Латина. М'яке і людинолюбне відношення у Вергілія однаково до обох сторін, що воюють. Він з великою скорботою малює смерть Приаму від руки хлопчиська Пірра. Позитивні і негативні герої (Мезенцій, Синон, Дранк) представлені і з грецької і з італійської сторони, і всі роблять волю долі. Боги у Вергілія зображені в більш спокійному виді. Римська дисципліна вимагала, щоб Юпітер був не настільки безвладним і невпевненим, як у Гомера. В «Енеїді» він є єдиним розпорядником людських доль, у той час як інші боги в цьому відношенні з ним непорівнянні [8, с.331].
У бездоганному виді зображуються Аполлон, Меркурій, Марс та Нептун. Вищі божества у Вергілія зображені більш-менш піднесено, у порушення традиційного політеїзму. Крім того, вони (на противагу Гомеру) навіть дисципліновані й аж ніяк не діють на свій ризик і страх. Усім керує Юпітер, і всі боги розділені, так сказати, на деякого роду стани. У кожного своя функція і своя спеціальність. Їм властива чисто римська субординація, і, наприклад, Нептун, бог моря, обурюється на те, що не він, а якесь там дрібне божество Эол повинне втихомирювати вітри.
Втручання богів, демонів і померлих у життя живих людей не тільки наповняє собою всю «Енеїду», але майже завжди відрізняється надзвичайно драматичним, насильницьким характером. Крім того, усі ці явища богів, пророкування і знамення майже завжди мають у «Енеїді» не який-небудь вузько-побутовий чи хоча б просто військовий характер, але вони завжди історичні в змісті сприяння основної мети всієї «Енеїди» — зобразити прийдешню могутність Риму. Боги, що вступають у бій, під час пожежі Трої поводяться буйно. Серед вогню, диму, серед хаосу каменів і руйнування будинків Нептун потрясає стіни міста і все місто в самому його заснуванні. Юнона, оперезавшись мечем і займаючи Скейські ворота, люто кричить, призиваючи греків. Афіна Паллада, осяяна німбом і лякаючи всіх своєю Горгоною, сидить на фортечних стінах Трої. Сам Юпітер збуджує війська. Під час пожежі Трої Енею являється примара незадовго до того вбитого Ахіллом Гектора. Гектор після наруги над ним Ахілла не тільки сумний, він чорний від пилу, закривавлений, його опухлі ноги обплутані ременями, борода його в бруді, а волосся склеїлося від крові, на ньому зіяють рани. Він велить, Енею виходити з Трої, доручаючи йому святині Трої [9, с.130].
Коли Еней з'являється у Фракії і хоче заради жертвопринесення вирвати з землі рослину, він бачить на стовбурах рослини чорну кров і чує скорботний голос із глибини пагорба. То була кров Полідора (сина Пріама), вбитого фракійским царем Поліместором.
Доля проти шлюбу Енея і Дідони, і от, коли Дідона приносить жертви, чорніє священна вода, принесене вино перетворюється в кров, із храму її померлого чоловіка чується його голос, на вежах стогне самотній пугач. У Гомера Зевс посилає Гермеса до Кирки з велінням відпустити Одиссея, і та відпускає його тільки з деяким бурчанням. У Вергілія Юпітер теж посилає Меркурія до Енея з нагадуванням про від'їзд. Після цього розігрується трагічна історія з Дідоною. А коли Еней, сів на корабель, мирно заснув, Меркурій являється йому в сні в другий раз. Меркурій квапить Енея і говорить про можливі підступи Дідони.
Особливо часте втручання богів у справи людей у піснях ІХ-ХІІ, де зображується війна; Вергілій скрізь хоче зобразити щось чудесне чи незвичайне. Якщо Гомер все надприродне хоче зробити цілком природним, звичайним, то у Вергілія саме навпаки. У Гомера Афіна Паллада, щоб сховати Одіссея від феаків, огортає його густою хмарою, але це відбувається ввечері [10, с.238]. У Вергілія ж Еней і Ахат огортаються хмарою серед біла дня, так що краса цього явища тільки підкреслюється. Коли люди зображуються у Вергілія поза всякою міфологією, вони теж відрізняються в нього підвищеною пристрасністю, що часто доходить до коливань і невпевненості, до нерозв'язних конфліктів. Любов Дідони та Енея розпалюється в печері, де вони ховаються від страшної бурі і раптово виниклих гірських потоків. Еней повний коливань. При всякому затрудненні він молиться богам, приносить жертви і запитує оракулів. У рішучу хвилину перемоги над Турном, коли цей останній у зворушливих словах благає його про пощаду, він коливається, чи убивати його чи залишити в живих; і тільки пояс Палланта з бляхами, замічений ним на Турне, змусив його покінчити зі своїм супротивником.
Головними діючими героями «Енеїди» є, суворо говорячи, Юнона і Венера. Але вони теж постійно змінюють рішення, коливаються, а ворожнеча їх позбавлена принциповості і часто робиться дріб'язковою [10, с.240].
Зворушлива нещаслива Креуса, дружина Енея що зникла, і після відходу з життя все ще піклується і про самого Енея і про їх хлопчика Асканія. Зворушлива й Андромаха, що теж пережила нескінченні нещастя й все ще тужна за своїм Гектором, навіть після виходу заміж за Гелена. Хапає за серце прохання Палінура про його поховання, оскільки він залишається непохованим у чужій країні. У матері Євріала, що довідалася про смерть свого сина, холодіють ноги, випадають спиці з рук, вона випускає пряжу; у божевіллі, з роздертим волоссям, вона тікає до військ і стогонами і голосіннями наповняє небо. Євандр майже без почуттів падає на тіло свого загиблого сина Палланта і теж несамовито стогне і голосить жагуче і безпомічно. На противагу цьому, піднесеними, простими рисами зображені троянці Ніс і Євріал, два відданих один одному солдати; вони гинуть у результаті взаємної відданості [10, с.241].
Прибігає до самогубства не тільки Дідона, але і дружина Латина, Амата, вражена поразкою своїх родичів. Не пройшов Вергілій і мимо простого життя звичайних трудівників, що, мабуть, теж була йому добре відома.