Математика — це не тільки формули, закони і графіки, але й люди, їхнє життя, почуття, доля. Кожен період історії математики багатий на видатних учених. Одні зажили слави і безсмертя ще за життя, іншим судилося пройти складний шлях і розділити трагічну долю свого народу. Багато визначних математиків стали зразками патріотизму й щирої відданості науці.
Історична пам’ять нашого народу не підвладна часові. Вона, на щастя, зберегла і найважливіші події, і славетні імена багатьох українців, які творили інтелектуальну ауру нації, примножували її доробок у світову культуру. І хоча доба нині така, що й тепер, на десятому році державності, актуально і болісно звучить докір славетної української поетеси Ліни Костенко: «… зневажені тут мова і народ, який усіх століттями годує». Ми все ж поволі повертаємо собі забуте і втрачене, стираємо білі плями власної історії.
Володимир Левицький народився 31 грудня 1872 року в Тернополі у сім’ї юриста. Сім’я була наполовину польською, наполовину українською.
Коли Володимирові минуло 5 років, померла мати. Тоді родина Левицьких переїхала з Тернополя до Золочева. Там у 5 з половиною років Володимир пішов до першого класу чотирирічної народної школи, так званої «штуби». 1882 року він вступив до Золочівської гімназії, в якій закінчив чотири класи.
У Золочеві по сусідству з Левицькими жили отець Єзерський та радник Рожанківський із дружиною Шухевичівною — відомі українські патріоти. Вони вдома розмовляли українською мовою, мали українські часописи та книжки. Спілкування з цими людьми, а також часті відвідини українського театру у Золочеві, за словами Володимира Левицького, «розвивали в мені і моїх братів несвідому ще українську ідею».
Далі Володимир навчався в Тернопільській гімназії. Про її викладачів він писав у спогадах: «Математики в Тернополі вчили мене великі учителі, педагоги, що розвинули в мені охоту до „цариці усіх наук“. Се був директор доктор Дністрянський, а по його відході до Львова професор Плешкевич. Тому нічим дивного, що я, який побивався між замилуванням до філології і математики, вибрав вже в VI класі математику і остав їй вірний на все».
Улітку 1889 року Левицькі переїхали до Львова. Тут записався до польської гімназії Франца Йозефа, наступного року з відзнакою закінчив цю гімназію.
Від 1890 року, після закінчення польської Львівської гімназії, навчався на філософському факультеті Львівського університету. 1895 року склав іспит на звання вчителя математики та фізики в середніх школах.
У 1894—1918 роках викладав у державних гімназіях (австрійських, українських і польських) Тернополя та Львова.
1901 року Володимир Левицький у Львівському університеті здобув ступінь доктора філософії. Згодом два роки перебував на науковому стажуванні у Берліні та Геттінгені.
Видатний український математик та громадський діяч Володимир Левицький як ніхто інший так довго, бо аж 51 рік, був щоденно і діяльно дійсним членом повсюдно шанованого Наукового товариства імені Шевченка. Лише знищення Товариства 1940 року радянською владою та неможливість його подальшого плідного функціонування порушили вироблений десятиліттями органічний зв’язок, позбавивши Володимира Левицького того джерела натхнення, яке він отримував, мало не щоденно відвідуючи Товариство. Тут він мав нагоду спілкуватися з такими ж як Він – подвижницьки закоханими у суспільну, просвітницьку та творчу інтелектуальну працю Патріотами. Адже жив та працював разом з такими велетами духу як Іван Франко, Михайло Грушевський і мало в чому їм уступав.
Захоплення математикою стимулювало початки успішної студентської наукової праці. «Тоді то на третьому році дістав я першу семінаріяльну нагороду 80 австр. ґульденів (за працю про періодичність функцій), та на четвертім році ще двократно нагороду. І вже в грудні 1893 р. написав я і надрукував як студент IV року мою першу оригінальну роботу, признану пізніше докторською.»
На початку четвертого курсу В.Левицький написав свою першу самостійну оригінальну наукову працю «Про симетричне вираження з вартостей функції mod-m», де розвинув наукові результати свого наукового керівника. Цю працю у січні 1894 р. (така дата про надходження до редакції стоїть у надрукованій праці) молодий автор відніс до Наукового Товариства імені Шевченка.
Відразу після повернення з війська 1 жовтня 1896 р. зайняв посаду дійсного вчителя єдиної у Тернополі гімназії, де колись вчився. Перебуваючи у Тернополі, продовжував активну працю у львівському НТШ.
Після цього у період 1899–1900 рр. В.Левицький у Львівському університеті здав строгі докторські іспити (риґорози) з математики, фізики і філософії «summa cum laude» (з найвищою відзнакою).
Тому після повернення з Берліна у липні 1903 р., щоб здійснити давнє бажання жити і працювати у Львові і на настійні запрошення голови НТШ М.Грушевського, вже у серпні В.Левицький переїздить цього міста та займає посаду професора V державної гімназії, що містилася тоді в старому монастирі Бернардинів на вул. Валовій.
Брав В.Левицький діяльну участь у всіх заходах НТШ та своєї секції. 4 липня 1904 р. його обрано секретарем МПЛС; 26 травня 1909 р. – заступником директора секції (І.Верхратського). Разом з цим формується фізіоґрафічна комісія (В.Левицький теж її член), завданням якої є систематичне та всебічне дослідження українських земель з фізичного боку.
26 листопада 1909 р. на засіданні МПЛС В.Левицького та С.Рудницького обирають делегатами (представниками) МПЛС до бібліографічної комісії, де В.Левицького обирають заступником голови. 4 жовтня 1911 р. на засіданні МПЛС І.Верхратський відійшов від діяльності у цій секції. Тому її новим директором обрано І.Горбачевського, заступником – знову В.Левицького. Нову редколегію "Збірника" стали складати В.Левицький, І.Раковський, С.Рудницький.
29 червня 1913 р. на загальних зборах НТШ знову головою обрали М.Грушевського. Тоді ж В.Левицький увійшов до складу Виділу – керівного органу НТШ. На наступному після цього його засіданні 10 вересня 1913 р. – останньому в НТШ засіданні, де був присутнім М.Грушевський, – його обрали секретарем Виділу. Розпочалася велика, тривала і, на жаль, мало вдячна громадська та адміністративна робота.
Після війни з 13 вересня 1919 р. В.Левицький повертається до секретарювання у Виділі НТШ. Відновлення польської державності розпочало нову хвилю переслідувань щонайменших українських проявів. Перші повоєнні загальні збори після восьми років перерви відбулися лише 28 березня 1921 р. На них головою обрали В.Щурата. Володимир Левицький - поновно секретар та додатково референт друкарні і палітурні – головних джерел прибутків Товариства. На засіданні Виділу 25.05.1921 року констатовано, що директором МПЛС вже є В.Левицький.
3 червня 1926 р. В.Левицький стає заступником голови Товариства. Разом з тим він не полишає директорства у Секції, і окрім того є діяльним членом п’яти комісій: мовної, бібліографічної, фізіографічної, науково-технічної та географічної.
Велику роль відіграв В.Левицький у створенні за допомогою Митрополита А.Шептицького кедрового заповідника площею близько 300 га на горі «Яйце» коло Підлютого.
26 грудня 1937 р. у присутності 118 членів у передчутті загрозливої ситуації відбулися чергові загальні збори Товариства.
Українська Академія Наук в Києві втратила всякі можливості плекати й розвивати незалежну українську науку.
Велика заслуга вченого і педагога у вишукуванні та залученні до праці у секції Товариства перспективної української математичної молоді (М.Чайковського, М.Зарицького, Н.Садовського), визнаних математиків з ВУАН – Д.Граве (1.06.1923), М.Кравчука (20.05.1925), М.Крилова (24.03.1927), М.Куренського (13.04.1929), та інших закордонних вчених зі світовим іменем – Д.Гільберта та Ф.Кляйна (13.03.1924). А ще ж не математики – українець-механік С.Тимошенко (1.06.1929), що виїхав до США, М.Планк (13.03.1924), В.Вернадський (17.09.1924), А.Айнштайн (30.05.1929). Іноземні члени дякували за честь належати до НТШ. У «Збірнику МПЛС» друкувалися й праці математиків наддніпрянської України Н.І.Ахієзера, М.М.Боголюбова, М.П.Кравчука, М.М.Крилова, М.Куренського, Г.Пфейфера.
14 липня 1956 р. відійшов у вічність подвижник української математики, першопроходець у створенні української наукової термінології, популяризації серед населення за важких колонізаторських часів точних наук, підготовки молодих патріотично наставлених українських науковців. Людина незламного почуття обов’язку та відповідальності за долю свого народу, яка завжди вміла заглянути уперед і взятися за найскладніші та найвідповідальніші завдання свого часу. Це його ще 24 вересня 1927 р. академік Михайло Кравчук назвав: «Основоположником математичної культури нашого народу.»
Поховали його у гробівці Міхновських-Левицьких, що розташований у другому ряді (за могилою Якуба Пєчонкі) поля 71, що складається із трьох частин, у його південній частині при дорозі поміж 71 і 72-м полями меморіального Личаківського кладовища. На схемі Личаківського цвинтаря його могила позначена номером 160. Пізніше тут у 1958 році поховали дружину Софію. Неподалік на тому ж самому полі при дорозі повз поле 57 розташований гробівець родини Туллі, де похований, зокрема, видатний механік-будівельник, професор Львівської політехніки Максиміліан Туллі (Maksymiljan Thullie).
15 січня 1998 р. на фасаді Львівського державного університету ім. Івана Франка урочисто відслонили художню меморіальну дошку великим подвижникам, фундаторам української математичної культури В.Левицькому, М.Зарицькому та М.Чайковському.
Перед тим меморіальну дошку встановили на названій іменем В.Левицького середній школі Тернополя.
Низько вклоняємося пам’яті Великої Людини та Невтомного Працівника, що жертовно поклав усе своє сповнене трудів довге життя на вівтар служіння Вітчизні.