Осіння позолота зігріває,
В повітрі тихо листя шелестить,
Душа у теплім смутку оживає,
І зупинити хочеться цю мить.
На вітрі тихо листячко тріпоче,
Спада додолу золото садів.
Про щось ласкаве осінь нам шепоче.
У веремії неспокійних днів.
Час швидкоплинний, рух, немов застиг.
Хвилини линуть, наче річка.
Між роздоріж, стежок, доріг.
Життя, як мить — немовби свічка.
