Осінь - циганка
Мені все здається, що осінь - циганка,
Крокує вона, як щаслива коханка.
Ступають стежиною босі вже ніжки,
Умиє дощами вона всім теж щічки.
І карти бубнові тримає в руках,
Долає не легкий життєвий свій шлях.
В шатрі до морозів одна проживає,
На листях кленових вона всім гадає.
Берізці тендітній шепоче на вушко:
- Мовляв, що вже вітер обійме, подружко.
Тобі подарує шатро із парчі,
Не будуть тривожити більше сичі.
Осика старезна теж осінь благає:
Нехай вона років їй ще нагадає,
Щоб більше ніколи вона не скрипіла
І вільно у полі з роками сивіла,
І довго, щоб в парі із грабом росла,
У щасті, в коханні із ним щоб жила.
В любові завжди підростали синочки,
Її невгамовні всі клени й дубочки.
А ось горобина й червона калина,
Завжди, щоб лиш думка була в них єдина...
Всім хочеться дуже порадувать світ,
У дружбі і в мирі жили ж стільки літ!
Всі осінь благають, їм правду сказати,
Вона зобов'язана точно це знати.
Коли завітає вже мир до нас в хАти ?
Щоб більше не плакала жодная мати!
Н. Лисюк 05.09 2022 - 2023.
