Закриває Осінь свого часу браму.
У маленьку хвіртку стукають дощі...
Сунуться тумани, як народ до храму.
І у небі стали вище каганці.
Стало так спокійно.Стишились зітхання.
Круки в чорні цятки скрасили поля...
Хтось на небі срібло роздає до рання.
Золото скінчúлось.Дихає земля.
Закриває Осінь браму на колодку.
Ключик - під подушку, та й на другий рік.
Грона калинòві - гіркі і солодкі,
На хороший спомин. І на довгий вік.
12.11.2021.
Людмила Галінська
