Сиділа Осінь в парку на валізах.
Таксі чекала. Вже давно дощить.
Пройшов сезон. Скінчилась майже віза.
Рушати час. Та щось в душі щемить.
Зібрала клунки, тòрби і торбú.
Кілька валіз -- ото і всі здобýтки...
Куди тепер? Розвіялись сліди.
І сивий взір мережить всі закýтки.
Ще не зима... То пахне листопад.
Пожухле листя вальс відтанцювало.
Сиди. Чекай. І не дивись назад.
Твоє таксі, напевно, заблукало.
Пройшла пора. До люстра не гляди.
Усе старіє, та не в тому справа.
Ідуть сніги, завії, холоди...
Як будеш тут, панянко золотава?
Нема унтІв, дублянок, рукавиць,
Твої убйори зовсім не пасують.
У тебе розпач в кутиках зіниць.
Де ж те таксі? Чи, як там ще мандрують?
Сиділа Осінь в парку, одинока...
Купа торбів і листя цілий жмут.
Тікай, тікай, красуне кароока.
А я , якòсь, залúшуся отут...
17.11.2022
Людмила Галінська
