Жовті дні... Золотиться царівна у сяйві
зрадливого жовтня,
Тягне нитку багряну до вельми рудої
коси.
Час летить. А у неї ще справ цілий міх,
ціла райдужна сотня.
Ніби вересень тільки стрічали...Чекаєм
зими.
А у неї в очах -- повна чаша медів, польових
і полинних,
І крапúнки -- як оси спасівські на
стигло-солодких грушках.
А у неї в думках -- листопад і колючість
історій ожинних,
Зачаровані сни на м'яких, як туман,
подушкàх.
Жовті дні. Тихо капають воском, стікають
собі бурштинами
І плетуть для царівни придàне на інші рокú.
То лиш Осінь тікає тихенько, як діти до
мами.
І ховає ті очі, як квіти, від тітки-зими...
28.10.2022
Людмила Галінська
