Стукала осінь в зачинені вікна...
Дощами стікала по мерзлому склу,
Невже відлунала тепла мого пісня...
Й на крилах своїх лише холод несу?
У листі пожовклім ховалось проміння,
Не квапився ранок збирати росу...
Здавалося глибше виростало коріння,
Щоб якось прожити жовтневу грозу.
Цей холод, неначе, і в серце пробрався...
Насупивши брови, зіщурився люд...
Вже майже ніхто і ніде не всміхався...
Такий собі вийшов осінній етюд.
Та поодинокі світилися щастям,
В душі, як в скарбниці, тепло зберегли...
До них навіть жовтень крізь дощ посміхався,
А птахи на крилах проміння несли...
10.10.2023 р.
Мартусь Катерина
