Чом, моя подруженько, трохи зажурилася?
Коси не заплетені, хустка на плечах.
Он, трава під ранок чимось сивим
вкрилася.
Чом сумуєш, Осене? Сльози на очах.
Чом прикраси скинула? Лиш коралі ниткою.
Лиш вінок калúновий, чи горобинà ?
Ще горить у серденьку дивний вогник
квіткою.
Не журися, Осене! Ще твоя пора!
Ще в господі золото не усе скінчилося,
Ще медові яблука око веселять.
Літо, те, що бабине, зовсім не спізнилося,
Он, ниткú посріблені угорі летять.
Ще каштани лускають, у кишені просяться.
Горобці скуйовджені дражняться з котом.
І за вітром листячко, наче пір'я, котиться
І доріжки встелює золотим лотом.
Чом сумуєш, Осене? Не усе ще втрачено.
З листопàдом вип'ємо ще не раз вина.
За осіннє золото все сповна заплачено.
Не журись, подруженько. Ти ж бо не сама ...
11.10.2021
Людмила Галінська
