Осінь, як жінка, красива,
Зранку холодна, вночі норовлива,
Краплю сльози в поцілунку ховає,
Й ніби той птах, уві сні відлітає.
Пише листи, відпускає із вітром,
Барви збирає на чисту палітру,
Солодко мовить, рідко прощає,
Бути завжди, як на сміх, обіцяє.
Осінь, як жінка, кохана до болю,
Трепетна, ніжна, уквітчана полем,
Дика і вільна, смішна і мрійлива,
Вічна розлука і вічно зваблива.
