Орнамент – це зображення, побудоване на ритмічному повторенні елементів і призначене для окраси певних предметів чи споруд. Д. Антонович, вивчаючи український орнамент, зауважував, що він належить до явищ мистецтва незалежно від того, чи це твір ручного ремесла, чи фабричної або взагалі механічної продукції. Основною формотворчою частиною орнаменту є мотив – це та частина зображення, яку повторюють в одному або декількох орнаментах. Тотожні орнаментальні мотиви на предметах декоративно-вжиткового призначення, що належать до різних історичних епох, можуть свідчити про спільну генезу орнаменту та стійкість традиції його використання.
Накопичення матеріалів для наукового осмислення та вивчення українського орнаменту розпочато в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., а перша узагальнювальна праця про українську орнаментику вийшла аж на початку ХХІ ст.. Д. Антонович виокремлював геометричний, рослинний, звіриний і плетений орнаменти, а також звернув увагу на тератологічний плетений орнамент у старих рукописних книгах. Дослідник зауважував комбінації рослинного й звіриного, звіриного й геометричного орнаментів.
Сучасні етнографи умовно поділяють орнаменти за мотивами (геометричні, фітоморфні (рослинні), зооморфні (тваринні), антропоморфні (люди) тощо; за характером композиції (стрічкові, центричні, геральдичні, окантовні, заповнювальні); за декорованими об’єктами (орнаментика стінопису, ткання, вишивання, килимарства, гончарства, писанкарства тощо); за регіоном належності орнаментів тощо. Дослідниця рушникового орнаменту С. Китова виокремлює такі рушникові мотиви українських орнаментів: вишивані літери, число, слово; антропоморфні орнаменти; тваринні й рослинні орнаменти; світ предметів.
