МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
«ОРГАНІЗАЦІЯ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ»
Перед педагогами ставиться завдання - знайти гуманістичні методи впливу на особистість дитини. Саме гра займає центральне місце в його житті, де він почуває себе в безпеці, комфортно, відчуває психологічний простір і волю. Важлива роль педагога, що організує ігровий простір, ігрову ситуацію. Уміння запросити в гру стільки учасників, скільки необхідно, пояснити сам процес гри - все це жадає від педагога високого професіоналізму.
Технологія проведення ігор полягає в тім, щоб дитина могла самовиразитися, самоствердитися, пізнати себе й інших, щоб дітям у грі було легко й затишно.
Організувати гру, важливо розглядати кожну дитину як індивідуальність, здатну виявити своє особисте «Я»; у грі в жодному разі не повинне бути елементів, пов'язаних з ризиком для здоров'я дітей; неприпустимо принижувати достоїнства дітей; гра повинна відповідати віку й особливостям дітей; використовувані в грі атрибути повинні бути гігієнічні, безпечні, зручні й естетичні; кожна гра повинна створювати емоційний настрой навіть для дітей, що програли.
В організації й проведенні гри важлива методика пояснення гри. Не слід починати гру з її назви або переказу змісту, тому що це знижує інтерес до неї. Бажано починати пояснення гри із вступу, що повинне бути пов'язане з темою свята, вечора, заняття або ігрової ситуації. Кращим варіантом уважається пояснення по ходу гри й організації її учасників і вболівальників.
Завдання педагога в поясненні гри полягають у тому, щоб організувати, розважити не тільки тих дітей, які беруть участь у грі, але й уболівальників. Технологія пояснення гри повинна відповідати ряду вимог: ясність і чіткість у викладі; емоційна виразність і достатня гучність не залежно від кількості гравців; пояснення повинне бути максимально показовим. У цьому беруть участь залежно від гри або сам педагог, або діти. Наприклад: ігрова програма «Новорічний карнавал». Це естафетна гра із семи завдань, у якій бере участь 4 команди по 10 чоловік; педагог пояснює завдання, а капітан кожної команди показує всім іншим дітям, що потрібно робити.
Кожна гра вимагає певної кількості учасників. Виключення становить лише масова гра. Як запросити в гру майбутніх учасників ?
Небажано звертатися до дитячої аудиторії з питанням: «Хто піде грати?» або «Запрошую на гру самого сміливого хлопця (сміливу дівчину)». У першому випадку може вийти більше дітей, чим потрібно, і деяких прийдеться повертати, що викличе негативні емоції. У другому випадку більша ймовірність того, що ніхто не вийде. Педагогові неприпустимо тягти учасників за руку, утягуючи їх у гру.
Запрошувати в гру треба стільки учасників, скільки необхідно для її проведення. Звертатися треба до тих членам аудиторії, які потрібні в цей момент гри: хлопчикам або дівчаткам, юнакам або дівчатам.
Варіанти запрошення в гру:
- запропонувати дітям жетони різних кольорів: «Прошу підійти до мене хлопців (гостей, учасників), у яких тільки червоні (зелені, сині) жетони»;
- використати картки із цифровим позначенням: «Запрошую в центр зали, аудиторії хлопців тільки з парними (непарними) номерами;або в кого числа 5, 10, 15 і т.д.;
- для всіх учасників задаються кілька питань або загадок, досить складних, щоб виключити відповідь хором. Правильно відповів стає учасником. Прикладом може служити гра «Подорож по країні казок», де педагог запитує: «Хлопці, ви любите казки? Підніміть, будь ласка, руки, хто прочитав 10 казок? А хто 30? А хто 100? ». Спочатку піднімають руки майже всі діти, а наприкінці залишаються всього трохи хлопців. Тоді й запрошуються учасники, які підняли руки останніми;
- у молодіжній аудиторії вибирається два капітани, педагог представляє їхнім учасникам і пропонує їм запросити по дівчині, потім знову вимовляє команду: «подвійтеся», і так до десяти разів. Таким чином, учасники гри самі збирають команду з тих, на кого сподіваються й кому симпатизують;
- педагог кидає дітям м'яч і обмовляє, хто його ловить: « Ці м'ячі ловлять тільки хлопчики (тільки дівчинки) і підходять до мене» і т.д.
У процесі гри між педагогом і дітьми повинен бути діалог. Якщо гра носить словесний характер, то педагог повинен повторити відповідь дитини не залежно від того, правильний він або неправильний, наприклад, у грі «Герої казок» хлопчики називають казкових героїв, а дівчинки - казкових героїнь. Педагог повинен повторити за кожною дитиною ім'я названого їм персонажа. У такому випадку діти уважно стежать за що відбувається.
Важливо регулювати темп гри, не допускати пауз, вести гру в гарному настрої, з посмішкою. Тривалість гри залежить від інтересу аудиторії до гри. Якщо видовищний запас вичерпаний, то варто зняти це завдання або замінити його іншим.
Педагог повинен заохочувати учасників або групу учасників словами: «спасибі», «молодці», «розумники», «розумниці» і т.д., запропонувати глядачам поаплодувати учасникам за вдале виконання ігрового завдання або дотепна відповідь, щоб побадьорити учасників, і роздати їм призи.
При підведенні підсумків можливі наступні варіанти:
- якщо проводяться тематичні ігри, у яких беруть участь дві або кілька команд, то для оцінки конкурсів необхідно журі. Слово журі - це закон. Конкурси можуть оцінюватися по бальній системі. У кожного члена журі є своя табличка з балами, які вони виставляють, потім підраховується середній бал або журі ставить колективну оцінку виступів тієї або іншої команди;
- іншою формою оцінки ігри може бути жетонна система. Вона зручна при обліку активності особистої участі граючих, наприклад, у вікторинах, конкурсах, концертах, олімпіадах і т.д., коли за правильну відповідь учасник гри одержує жетон. По закінченні гри переможцем є учасник, що набрав найбільшу кількість жетонів. Ця система необхідна, коли в іграх приймає участь велика кількість дітей, і працює одночасно кілька ігрових площадок. Тоді організаторам необхідно завчасно обмовити, за скільки жетонів діти одержують приз. За таких умов активність граючих дуже висока. Вони прагнуть побувати на всіх ігрових площадках, щоб одержати як можна більше ігрових жетонів;
- не менш значимо й ритуал нагородження переможців. На початку бажано висловити кілька добрих слів на адресу команди, що програла, що зайняла «почесне місце», а потім нагороджувати переможців. Нагороди не повинні бути рівноцінними. Можуть бути продумані нагороди для активних уболівальників і глядачів у вигляді вимпела, значка, малюнка, іграшки й т.д.
Необхідно відзначити ряд вимог до педагога-організатора дитячих ігор. У першу чергу - це естетика його зовнішнього вигляду; особливі вимоги пред'являються до його культури мови, виразним засобам мови, емоційності. Доброзичливе відношення, увага до кожної дитини й колективу дітей, сумлінна підготовка й професіоналізм - все це, безперечно, впливає на відношення дітей до педагога й на успіх у роботі.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
ЩОДО ОРГАНІЗАЦІІ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ В НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ
Патріотичне виховання – це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується.
В. О. Сухомлинський.
Ураховуючи суспільно-політичну ситуацію, що склалася в Україні, усе більшої актуальності набуває виховання в молодого покоління почуття патріотизму, відданості загальнодержавній справі зміцнення країни, активної громадянської позиції тощо.
Нині патріотизм покликаний дати новий імпульс духовному оздоровленню народу, формуванню в Україні громадянського суспільства, яке передбачає трансформацію громадянської свідомості, моральної, правової культури особистості, розквіту національної самосвідомості і ґрунтується на визнанні пріоритету прав людини.
В організації виховної роботи рекомендовано враховувати визначення базових понять:
-моральне виховання – цілеспрямований процес організації та стимулювання різнобічної діяльності та спілкування дітей, виховний вплив школи, сім’ї, громадськості, спрямований на формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі та практичної діяльності;
-громадянське виховання – процес формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично, юридично дієздатною та захищеною;
-національне виховання – формування гармонійно розвиненої, високоосвіченої, соціально активної та національно свідомої людини,наділеної глибокою громадською відповідальністю, здоровими інтелектуально-творчими й духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, працьовитістю, підприємливістю й ініціативністю;
-патріотичне виховання – це комплексна, системна й цілеспрямована діяльність органів державної влади, громадських організацій, сім’ї, школи, інших соціальних інститутів щодо формування високої патріотичної свідомості, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про своє і народне благо, готовності до розбудови демократії, виконання громадянського та конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, прагнення цілісності, незалежності України, сприяння єднанню українського народу, громадянському миру та злагоді в суспільстві.
В основу патріотичного виховання мають бути покладені історичні й культурні цінності, традиції і звичаї народу, значення яких зростає в умовах європейської інтеграції України. У зв’язку з цим патріотичне виховання є важливим державним завданням.
Головною тенденцією патріотичного виховання є формування ціннісного ставлення особистості до своїх Батьківщини, держави, народу, нації. Системне духовно-морального виховання має базуватися на цінностях духовної культури українського народу. Позитивним явищем сучасної освіти є те, що в новій системі цінностей, яка формується в молодого покоління, чільне місце посідають ідеї християнства.
Посилення патріотичного виховання нерозривно пов’язане з трансформацією правової культури, правової та громадянської свідомості. Ці процеси, у свою чергу, ґрунтуються на такому:
– визнанні й забезпеченні в реальному житті прав людини, гідності та свободи як правових і соціальних цінностей (підхід, що ґрунтується на правах людини);
– утвердженні гуманістичної моралі та формуванні поваги до таких цінностей, як свобода, рівність, справедливість, чесність, відповідальність тощо;
– утвердженні поваги до Конституції України, законодавства, державної символіки, державної мови;
– формуванні соціальної активності особистості – готовності до участі в процесах державотворення, до виконання громадянського й конституційного обов'язку щодо відстоювання національних інтересів і незалежності держави, здатності до спільного життя та співпраці в громадянському суспільстві, здатності до самостійного життєвого вибору та готовності взяти на себе відповідальність, здатності розв’язувати конфлікти відповідно до правових і демократичних принципів;
– гарантуванні умов для зростання добробуту народу (через свободу підприємництва, захист права на належну винагороду за працю, забезпечення соціально незахищених осіб і т.ін.);
– знанні законодавчих положень про військову службу та військовий обов’язок, інші конституційні обов’язки, про юридичну відповідальність за їх невиконання.
У сучасних умовах знецінення традиційних моральних цінностей, безкарність, безвідповідальність призводять до ускладнення патріотичного виховання. У зв’язку з цим необхідно усвідомлювати, що держава може не лише створювати умови для формування й посилення патріотичних почуттів народу, але й застосовувати примусові заходи в разі ухилення від виконання патріотичного обов’язку несення військової служби, може забезпечувати реалізацію юридичної відповідальності за певні правопорушення.
Мета патріотичного виховання переплітається із завданнями соціалізації й індивідуалізації особистості, які на сьогодні полягають у тому, щоби розвивати в учня позитивні загальнолюдські якості, сприяти його адаптації в суспільному житті. Сьогодення потребує подолати педагогічні стереотипи на основі переходу від окремих напрямів виховання до розроблення, проектування й моделювання перспективних виховних систем закладів освіти.
Історично українська школа завжди була осередком місцевої громади. Сучасна суспільно-політична ситуація в Україні вимагає відтворити цей досвід. Отже, школа має виховувати соціально адаптовану та громадсько орієнтовану особистість, яка після закінчення школи успішно знайде своє місце в житті. Для цього доцільно шкільне мікросередовище сполучити з реальною дійсністю. Саме громадсько активна школа включає в урочну та позаурочну діяльність реальне життя, створюючи тим самим єдине поле громадянського виховання не лише учнів, а й усіх учасників освітнього процесу. У результаті відбувається комплексне, системне виховання громадянина.
Громадсько активна школа – це навчальний заклад, у якому велику увагу приділено налагодженню партнерських стосунків між школою й усіма ресурсами, що існують у громаді: освітнім, соціальним, оздоровчим послугам; розвитку молодіжного руху; покращенню навчання учнів; зміцненню родини та взаємин між членами громади. Тому організація діяльності громадсько- активних шкіл позитивно впливає не лише на самооцінку молодих людей, а й на розвиток громади в цілому, що є актуальним сьогодні.
З метою організації патріотичного виховання учнівської молоді в умовах загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів рекомендуємо:
- проводити різноманітні заходи:
-лекції, бесіди («Я – громадянин-патріот незалежної держави України»,
«Пам’яті вдячні нащадки», «Моя рідна Україна», «Знати і поважати Герб своєї Вітчизни, її прапор і гімн», «Наша Вітчизна – Україна», «Державна символіка Батьківщини», «Твої права і обов’язки», «Патріотизм – нагальна потреба України», «Моя земля – земля моїх предків», «Україно, матінко моя»,«Символи України», «І синє небо, і жовте колосся», «Народні символи» тощо);
-семінари, «круглі столи», конференції («У пам’яті світ рятований»,
«Утверджувати ідеали культури миру – служити миру», «Люблю я свій народ -ціную його звичаї»);
-уроки пам’яті («Їх славні імена в літописі Другої світової війни»,«Зростаємо громадянами-патріотами землі, що Україною зветься», «Наша вулиця носить ім’я героя війни»);
-години спілкування («Народний спротив окупації українських земель: історія та уроки», «Я – громадянин і патріот держави», «Я – українець!»,«Можна все на світі вибирати сину, вибрати не можна тільки Батьківщину!»);
-заняття під час проведення «Дня цивільної оборони» з ознайомлення з основними зразками техніки й озброєння Збройних Сил України, набуття початкових навичок користування ними, підвищення фізичної загартованості в інтересах підготовки до захисту Вітчизни; відпрацювання практичних дій учнів, вихованців і працівників навчальних закладів щодо захисту свого життя та здоров’я в умовах виникнення надзвичайних ситуацій, проведення тренувальної організованої евакуації;
-екскурсії до музеїв, установ, підприємств, вищих навчальних закладів, зустрічі з ветеранами війни, праці та військової служби, походи місцями бойової слави, пошукову роботу, участь у роботі клубів і гуртків патріотичного спрямування;
-акції з метою упорядкування меморіальних комплексів, пам’ятників, братських могил, інших поховань захисників Вітчизни;
- залучати дитячі і молодіжні громадські організації до соціального становлення дітей і молоді, розвитку духовності та зміцнення моральних засад, виховання любові та поваги до історії свого народу;
- налагоджувати співпрацю з органами виконавчої влади, громадськими організаціями, закладами культури й освіти щодо героїко-патріотичного виховання учнівської молоді, пропаганди кращих здобутків українського суспільства, виховання почуття гордості громадян за свою Батьківщину;
- сприяти створенню та діяльності військово-патріотичних об'єднань, клубів та гуртків за інтересами, молодіжних та дитячих центрів творчості, фізкультурно-спортивних і туристських клубів.
Одним із дієвих засобів національно-патріотичного виховання є
проведення таких дитячих та молодіжних ігор у позаурочний час, як всеукраїнська дитячо-юнацька військово-патріотична гра «Сокіл» («Джура»), фізкультурно-оздоровчий патріотичний комплекс школярів України «Козацький гарт» тощо.
Зусилля педагогів мають бути спрямовані на реалізацію проєктів щодо виховання учнів у дусі патріотичного обов'язку, готовності до військової служби та захисту України, повазі до чинного законодавства та засад демократичної, правової держави.
Слід передбачити ряд методичних заходів, спрямованих на підготовку педагогів до патріотичного виховання учнів. Мета підготовки педагогів до патріотичного виховання дітей та учнівської молоді – формування в них патріотичного світогляду, ідеологічної компетентності з формування в дітей та юнаків ієрархії цінностей, почуття патріотизму, особистісних якостей захисника Вітчизни.
Завдання визначаються з урахуванням структури педагогічної діяльності в процесі патріотичного виховання, спрямованого на:
- формування й удосконалення в педагогів системи знань із теорії патріотичного виховання (методологічних, теоретичних, методичних), необхідної для здійснення цієї діяльності в навчальних закладах на основі особистісно-діяльнісного підходу;
- формування практичних умінь і навичок вирішення завдань патріотичного виховання; формування ціннісних орієнтацій педагога щодо відданості Україні, активної громадянської позиції, позитивного ставлення до військової служби.
Підготовка педагогів до патріотичного виховання являє собою цілісний процес, якому з науково-теоретичної точки зору сприятимуть два аспекти умов – педагогічні та психологічні.
Педагогічні умови підготовки педагогів до патріотичного виховання характеризуються зовнішньою процесуально-діяльнісною формою вияву певного рівня науково-теоретичних знань і практичних умінь, необхідних для організації і здійснення патріотичного виховання. Головною умовою в підготовці педагогів до патріотичного виховання є не тільки засвоєння необхідних знань, а й розвиток у педагогів професійно-педагогічних умінь самостійно, вільно користуватися цими знаннями і способами рішення конкретних завдань, виявляти творчу уяву.
Психологічні умови характеризують внутрішню готовність учителя до цього виду діяльності, умовою успіху якої є зацікавленість педагога.
Реалізація підготовки педагогів до патріотичного виховання учнів має бути пов'язана з упровадженням в навчальний процес необхідних форм організації методичного викладу матеріалу, науково-методичних семінарів тренінгового характеру, призначених для формування ідеологічної компетентності та патріотичного світогляду вчителя. Компетентність педагога з патріотичного виховання включає в себе знання державних документів даного напряму з коментуванням основних положень, постановкою проблемних питань, пов'язаних з вихованням патріотизму і формуванням готовності юнаків допризовного віку до служби в Збройних силах. На лекційних і семінарських заняттях особливу увагу необхідно приділяти обговоренню вже наявних практичних умінь педагогів і обговоренню нових підходів до управління процесом патріотичного виховання.
У підготовці педагогів до патріотичного виховання доцільно використовувати матеріали гуманітарних дисциплін, що реалізуються в системі навчальної шкільної програми та додаткової програми з патріотичного виховання. Зробити акцент на тому, що у викладанні гуманітарних дисциплін відіграють важливу роль різноманітні способи викладу матеріалу патріотичної спрямованості: читання уривків художніх творів, документів з одночасним їх показом, декламація віршів, прослуховування аудіозаписів, перегляд відеозаписів або телепередач, розповіді військових фахівців.
