Один викладач психології почав свій семінар, піднявши вгору 10-доларову купюру. Він запитав, хто хотів би отримати купюру. Багато хто підняв руку. Викладач запитав у тих, хто не підняв руки, чому вони не відреагували. І з'ясувалося, що вони теж не проти отримати купюру, але посоромилися підняти руку.
-Перш ніж один із вас отримає цю купюру, я дещо з нею зроблю, - продовжив психолог. Він зім'яв купюру й тоді запитав, чи хоче хто-небудь ще її отримати. І знову майже всі підняли руки.
- Тоді, відповів він, - я роблю ось що, і, кинув купюру на брудну підлогу, злегка повозив її черевиком. Потім він підняв пом'яту і брудну купюру.
- Ну, кому з вас вона потрібна в такому вигляді? - І всі знову підняли руки.
- Дорогі друзі, - сказав викладач, - щойно ми одержали наочний урок. Незважаючи на все те, що я робив з купюрою, ви всі хотіли її мати, оскільки вона не втратила своєї цінності. Це реалії нашого життя. У таких ситуаціях ми почуваємося нікчемними.
Але не важливо, що сталося, або станеться, у будь-якому разі ми не втратимо своєї істинної цінності. Брудні або чисті, пом'яті або відпрасовані - ми завжди матимемо ту цінність, яку являємо. Наша цінність виявляється не тим, що ми робимо, або з ким ми знайомі, а тим - ХТО ми є насправді.
А щодо купюри... Як і обіцяв, я віддам її. Тому що поважаю себе і тримаю слово. Але через те, що охочих було багато, віддам тому, хто найкраще складе іспит.
