Олешківські піски розкинулися в 30 кілометрах від Херсону. Цей масив є найбільшою пустелею Європи – 200 гектарів гарячого піщаного моря (улітку пісок нагрівається до 75 градусів за Цельсієм). Цікаво, що раніше тут росли листяні ліси, про які писав ще Геродот понад дві тисячі років тому.
У XVIII-XX сторіччях сюди почали масово завозити овець. Тільки барону Фальц-Фейну, засновнику заповідника Асканії-Нової, належало стадо, у якому було не менше мільйона голів худоби. Саме вівці й знищили рослинність, а решту – пожежі та бездумна вирубка. Так, тільки з 1802 по 1832 рік тут зникло близько 5 тисяч гектарів лісу.
Унікальність цих пісків полягає в тому, що вони є рухомими. У XX сторіччі проблема пустелі постала дуже гостро, бо піщані маси підповзали до самісіньких осель жителів навколишніх сіл. Щоб хоч якось зупинити піщану навалу, вирішили засадити кордони деревами.
У районі вручну висадили понад 100 тисяч гектарів лісу. Завдячуючи цій тяжкій праці, вдалося зупинити піщану міграцію, а також зробити найбільший у світі рукотворний ліс.
У радянські часи територія Олешківських пісків була закритою і засекреченою – тут розташовувався військовий полігон, на якому бомбардувальники вправлялись у влучності.
До речі, у пустелі є справжнісінький оазис, на глибині якого знаходиться прісне підземне озеро.
В українському фольклорі існують легенди, які пов’язують козаків-характерників із цим місцем. Так, історики вважають, що за звичаєм козаки мали пробути тут близько місяця без їжі та води. Начебто таку ініціацію проходив отаман Іван Сірко.