Ягідне - село у Чернігівському районі Чернігівській області. Іванівська сільська рада - орган місцевого самоврядування. Населення становить 399 осіб. У підвалі школи села Ягідного утримували рашисти 366 осіб.
Ягідне після звільнення
Ягідне знаходилось під російською окупацією близько місяця з 3 до 30-31 березня 2022 року. Російські військові зайшли у Ягідне 3 березня зі сторони сусіднього села Золотинки. Туди ж вони потрапили з Шестовиці, збудувавши понтонний міст через Десну. 31 березня у Ягідне прийшли українські військові, звільнено село Ягідне від російської окупації 3 квітня 2022 року. На момент початку березня ворожий наступ тривав на Волинському, Чорнобильському, Чернігівському напрямках, напрямках на Малин та Ірпінь, на рубежах Богодухів, Чугуїв, Шевченкове. Агресор рвався до столиці України Київ.
Російські військові одразу почали зганяти селян Ягідного у підвал школи в Ягідному - це тривало до 6 березня. "Бачимо, що на нашій вулиці виганяють, кого знаходили, з дворів. Усіх зганяють в одну купу. Тоді нас з автоматами під конвоєм погнали до школи", — розповідає Іван Польгуй, селянин Ягідного, який провів у підвалі до 30 березня, коли російські війська поспіхом покинули Ягідне. Іван Польгуй був одним із тих, хто на власний страх і ризик вирішив йти ночувати додому і вперше 30 березня за місяць зміг заснути лежачи. Когось із селян привели до підвалу раніше, когось пізніше. "Бачимо, що на нашій вулиці виганяють, кого знаходили, з дворів. Усіх зганяють в одну купу. Тоді нас з автоматами під конвоєм погнали до школи", — додає Іван Польгуй.
Іван 6 березня вперше з 3 березня побачив молодшого сина Валерія з невісткою та онуками, які живуть по сусідству. Його син Валерій Польгуй — депутат Іванівської сільської ради, до якої входить Ягідне. Йому довелося спілкуватися з російськими військовими, вимагаючи мінімальних умов для того, щоб селяни могли вижити.
Школа в Ягідному, в підвалі якої утримували людей окупанти з 3 березня до 30-31 березня.
Людям бракувало простору, у багатьох навіть не було змоги лягти, тож спати доводилося сидячи. Раділи навіть звичайній картонці, на яку можна було присісти. "Ми йшли вперед, а вони ззаду йшли з автоматами, — розповідає Валерій. — Коли ми зайшли у шкільний підвал, то там було ще не дуже людно. Потім людей ставало все більше і більше кожної години. Ми їх намагалися розмістити по різних кімнатах, щоб якось місця було однаково". "Спочатку по метру було у кожного, а потім вже збилися, що ніде — ні у коридорі, ні на східцях — місця не було. Одне біля одного сиділи", — згадує Іван Польгуй. У нього за 26 днів сидіння ноги вкрилися ранами. Каже, так було у багатьох. Наймолодшому було 3 місяці, а найстаршій – 93 роки. З підвалу на вулицю випускали максимум раз на день.
Люди в підвалі школи жили в тисняві, не вистачало повітря, харчів, води...
Не всі змогли вижити. Крім цього, не вистачало харчів. Голодувати доводилося навіть дітям. Навіть у туалет доводилося ходити на очах у всіх інших. Самі російські війська зі школи зробили штаб. Жили у будівлі, а по периметру викопали рови для техніки й окопи для піхоти. Тож жителі Ягідного припускають, що їх тримали як живий щит. Тут люди помирали від задухи й молилися, аби українська армія розбила школу разом з окупантами.
"Потім почали помирати люди, які до цього ходили, вели господарство. Як потрапили сюди — чи від нестачі кисню, чи від чого, — із розумом щось у них ставалося. І кричали, і верещали, — продовжує Іван Польгуй. — Добре, якщо зранку помре і протягом дня дозволу доб’ємося, щоб перенести у котельню на вулицю. А як вдень чи звечора помре хтось, дітки граються, і біля діток покійник півдоби може лежати. І всі діти це бачать, і всі розуміють. У котельні трупи складали один на одного. Три-чотири збереться, тоді просимо дозволу, щоб на цвинтарі похоронити, відвезти туди тачкою".
В таких умовах громадяни України мешканці Ягідного від 3 міс. до 93 років жили майже місяць.
За час утримання у підвалі померли 10 ягіднянців. У Ягідному базувалися 55-та та 74-та мотострілецькі бригади. 74-та — із Юрги Кемеровської області. Її перебування у Ягідному нам підтвердили і джерела в ОК "Північ", військові якого обороняли Чернігівщину у лютому та березні.
"Окремої статті для такого конкретного злочину, як "живий щит" або "жорстоке поводження", немає. Є стаття 438 Кримінального кодексу України "Порушення законів і звичаїв війни". Вона так звана бланкетна, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів. Зокрема, Міжнародної конвенції про захист цивільного населення під час війни", — коментує начальник слідчого відділу УСБУ у Чернігівській області Андрій Просняк. "Вона встановлює ряд правил поведінки учасників збройних конфліктів, а також ряд заборон, які поширюються на учасників цих конфліктів. Серед цих заборон є заборона використання цивільного населення як живого щита. Тобто розміщення або поміщення людей у якісь локації, щоб запобігти обстрілам або ударам по цих локаціях з боку іншої сторони. Крім того, у цьому випадку це також можна розцінювати як і жорстоке поводження з цивільним населенням, оскільки вони не мали доступу навіть до найосновніших благ цивілізації. Також встановлюється заборона на викрадення людей, на насильницьке утримання людей без виправданої воєнної необхідності. Андрій Просняк додає: українські військові знали про штаб росіян у ягіднянській школі, проте не могли його знищити, оскільки мали інформацію про цивільних у підвалі.
https://www.youtube.com/watch?v=F1NgoYeOZ6A&ab_channel=Село Ягідне/Підвал-в'язниця, розстріли та тисячі мін. Що пережило село Ягідне на Чернігівщині за час окупації РФ
https://www.youtube.com/watch?v=pacMw4oo_Zc&ab_channel=Щоденник вцілілої: як російські військові зробили «живий щит» з усіх жителів села Ягідне
https://suspilne.media/302246-peklo-v-agidnomu-rosijskij-voennij-zlocin-ne-pomicenij-amnesty-international/Пекло в Ягідному: російський воєнний злочин, не помічений Amnesty International
