Знову хочеться писати,
Для дітей творити,
В голові вже – як Телесик
Рибку йде ловити...
Жили собі баба з дідом,
Діточок не мали.
Ходить дід, а баба слідом –
Так і проживали.
Зажурилися старенькі,
Як їм вікувати,
Вже вони немолоденькі.
Як смерті діждати,
Хто догляне їх на старість,
Дасть води напитись?
Зовсім вже життя не в радість,
Та годі журитись.
Просить баба діда тихо:
– Зрубай деревинку,
Проженем від себе лихо,
Приймем за дитинку.
Зробив так, як і просила,
Як баба казала...
Вже в колисочку вмостила,
Цілу ніч гойдала,
А на ранок деревинка
Та й заговорила.
Появилася дитинка –
О небесна сила!
Так радіють баба й дідо –
Телесиком кличуть.
Вже й життя повеселіло,
Щастя йому зичать.
Змайстрував дідусь весельце
Й човник золотенький.
Так радіє його серце –
Син росте маленький.
Ловить рибку для старих,
Їх смачно годує.
Він найкращий син у них,
Дуже їх цінує.
Наварить їсти матуся,
Телесику носить:
– Я за тебе так боюся.
Дуже його просить:
– Гляди, сину, бережись,
Лиш мій голос слухай,
Ти зміючки стережись,
Весла швидше рухай.
Знов матуся принесла
Обід смачний сину,
А зміючка стерегла,
Вже й ковтнула слину.
Віддав рибку, що спіймав,
Телесик матусі,
Сам же човника погнав
В веселому дусі.
Аж почув знов голосок
Грубий, незнайомий.
Не попався на гачок,
Фокус цей відомий.
Йде вона до коваля
Голосок скувати,
Дуже хоче ця змія
Хлопчика спіймати.
Коваль так усе й зробив...
Змія кличе тихо,
А Телесик і приплив –
І собі на лихо.
Та вхопила, понесла
Хлопчика до хати,
Де його змії донька
Хоче готувати.
А Телесик посадив
Доньку на лопату
І укинув її в піч,
А сам вибіг з хати.
Повернулася змія,
Повходили гості,
З'їла все її сім'я,
Не лишивши й кості.
Повиходили на двір,
Качаються в травах
І не знали до тих пір
З кого була страва.
А Телесик обізвався:
– Ну й смачна Оленка.
Кожний зразу ж здогадався,
Що змія їй ненька.
Угледіли Телесика
Високо на гілці,
Захотіли його мати
В себе на тарілці.
Стали гризти змії вперто.
От-от впаде явір.
Говорім уже відверто –
Здійсниться цей намір.
Та летіли гуси в небі.
Став хлопчик благати:
– Як мені вас, гуси, треба,
Понесіть до хати,
Де живе моя матуся,
Тато мій рідненький,
Бо тут змії, їх боюся,
Я іще маленький.
Взяло хлопця на крилята
Гусенятко кволе,
Понесло його до тата
Через ліс і поле.
А матуся з татусем
Пиріжки смакують,
Запивають киселем,
За сином сумують.
А Телесик обізвався,
Постукав в віконце.
Дід від втіхи засміявся,
Наче ясне сонце.
Гусеня баба годує,
Дає пшона й хліба
І Телесика цілує,
Горнеться до діда.
От і казочці кінець.
Вдячна за увагу.
Хто читав, той молодець.
Всім моя повага!
Оксана Козак
06.02.2025
Із дитячої збірки
"Чарівний світ казок".
