За мотивами казки Лесі Українки
"БІДА НАВЧИТЬ"
Жив в саду малий горобчик,
Такий некмітливий,
Часто вискочить на стовпчик –
Там й засне щасливий.
І гнізда свого не мав,
Підростав, міцнішав,
День у день собі літав,
А не розумнішав.
Навіть бився з горобцем
За смачні зернятка,
Які з'їли під кущем
Маленькі курчатка.
– Дурні чубилися, бились, –
Квочка тихо мовить, –
А розумні поживились,
Мудрий щастя ловить.
Просить курку горобець:
– Ви ж такі розумні,
Хочу вчитись я увесь,
Усі дні наступні.
– Маю я своїх курчат,
Яких треба вчити,
Потребують ще порад,
Як на світі жити.
І зостався горобець
Сам посеред саду.
Полетів десь навпростець
Шукати пораду.
Прилетів у гай зелений,
Чує: – Ку-ку! Ку-ку!
У зозулі й голос вчений.
Зрозумів по звуку.
І зозулю він просив
Розуму навчити,
Цей до знань його порив
Не треба гасити.
– Можу лиш порахувати
Скільки літ ще жити,
Нащо тобі більше знати –
Питання закрите.
Полетів наш юний птах,
Де ходив лелека.
Та настиг його там страх
І ще небезпека.
Вже й до ґави підлітав,
Що зустрів на полі.
Теж про розум запитав –
Та не вчилась в школі.
– Йди до тітоньки сови,
Вона мудра дуже,
Там знання свої лови,
Мій крилатий друже.
Полетів горобчик наш
Ту сову шукати,
А у неї сонний час,
Мусив почекати.
Як прокинулась сова,
Блимнула очима.
Мудра в неї голова
Та стара вже й сива.
Ледве встигнув горобець,
Щоб його не з'їла,
Так тікав наш молодець,
Спинка аж спітніла.
Та побачив, що сорока
На сучку скрегоче,
Пишна панна білобока,
Сказати щось хоче.
Тут її вже горобець
Про розум питає,
Прямо з мосту навпростець
Та відповідає:
– Ти би красти краще вчивсь,
Легше було б жити.
Що ж ти, друже, зажуривсь?
Краще бомки бити.
— А бодай тобі! – й скоріш
Від неї подався.
Тіло взяла його дріж.
Аж тут крук озвався:
– Слухай добре і затям:
Розум – така штука,
Прийде він до тебе сам –
Ось моя наука.
Із бідою дружить він –
Лиш її відчуєш,
Прийде він з усіх сторін.
– Правда, не жартуєш?
Що ж то за наука ця?
Набридло питати.
Не дійшла до горобця,
Знову став гуляти.
Не зогледівся горобчик,
Як літо минуло.
Знов присів собі на стовпчик,
Холодом війнуло.
Вже й сніжок, і вітерець –
Нема де сховатись...
От і став наш горобець
Розуму навчатись.
Почав пір'ячко до пір'я
Старанно збирати.
Була в нього така мрія –
Гніздечко звивати.
Так працює наш горобчик,
Старається, дбає.
Він вже справжній птах-молодчик,
Розум свій вже має.
Кличуть інші горобці
Його на нараду.
Ті, що старші, головні,
Слухають пораду.
Вже і зиму пережив
Горобець щасливо
І повагу заслужив.
– Це хіба не диво?
Всі сусіди питаються:
– Де розуму вчились?
А він лише всміхається:
– То біда навчила.
Оксана Козак
10.02.2025
Із дитячої збірки
"Чарівний світ казок".
