Ох, цей Гоголь...
Різдвяна нічка довга і казкова.
Щербатий місяць ледве бовванить.
Село дрімає в кожушку зимовім
І Коляда над хатами дзвенить.
Ідуть колядники. Виспівують дівчата.
Хустки тернові квітками мигтять.
Для них столи накриті в кожній хаті.
В них щічки від морозу пломенять.
Ще поки третій півень не співає
І не розбудить вранішню зорю.
Коваль Вакула чорта осідлає.
Кохає ж він Оксаночку свою.
Ой незрадливе, щире те кохання.
За нього й душу радий він продать,
Щоб для своєї милої до рання,
Як у цариці, чобітки дістать.
Ну а Оксана? Теж вона кохає
Свого Вакулу милого.
Але ж
Дівоча гордість їй забороняє
Йому сказати, що кохає теж.
Їй не потрібні чобітки цариці.
Їй не потрібне золото й шовки.
Лиш хай Вакули погляд заіскриться,
Лиш би торкнутись милої руки.
В різдвяну ніч навколо бродить казка.
В різдвяну ніч трапляються дива.
Повіриш в них хоч раз один. Будь ласка.
Й стара легенда наче ожива.
