ОГЮСТ РОДЕН
Роден Рене Франсуа Огюст (1840-1917) – французький скульптор, який мав величезний вплив на розвиток сучасної скульптури. На його творчості позначився вплив Донателло та Мікеланджело, готичної скульптури. Його витворам притаманний ескізний характер, контрастна грасвітлотіней і форм. Це давало змогу Родену, одному з основоположників імпресіонізму в скульптурі, створити враження важкого народження форм зі стихійної, аморфної матерії. Роденові притаманні сміливість образних та пластичних шукань, філософська глибина задуму. У музеї Родена зберігається більше шести тисяч скульптур з гіпсу, бронзи, мармуру, воску, скломаси, кераміки. Мистецтво Родена вдихнуло людське тепло та нові життєві сили у скульптуру XIX ст. В його роботах рухи людського тіла стають засобом передачі безмежно широкого спектру емоцій, а природні та вільні позиції фігур, невідомі скульпторам більш раннього часу, відбивають багатство внутрішнього життя людини. Вже в ранній творчості скульптор засвоївосновну істину творчості не «дивися на предмет тільки як на поверхню, а прагни надати йому глибину». Перший зрілий і справді значущий твір автора «Людина із зламаним носом».
Портрет зроблений з глибоким, пильним інтересом до людини, її внутрішнього світу. На знівеченому роками обличчі старого Роден підкреслює звивисті борозни зморшок, що збігають до продавленного перенісся. В тьмяному погляді - і відчуженість від життя, і стара мудрість. «Для художника все прекрасно, оскільки в кожній істоті його проникливий погляд відкриває характер, тобто внутрішню правду, яка видніється під зовнішньою формою. І ця правда - сама краса», - писав автор. «Людина із зламаним носом» булла своєрідною переоцінкою всіх цінностей. Портрет старого затверджував нову красу в скульптурі – красу характера. Пластичнее вираження людських переживань стає основним завданням роденівської творчості. До нього ніхто не передавав так тонко несподівані пориви й ледве помітні рухи душі. Нові задуми прагнули нової форми вираження, породили схвильовану і гнучку мову, мову незавершених жестів і перетікаючих форм. В скульптурі Родена тіло перетворилося на засіб вираження душевних рухів. «Мистецтво починається лише там, де є внутрішня правда». Щоб вдихнути життя в статую, Роден радить виділяти внутрішню структуру людського тіла, зсередини нарощувати мускулатуру, позначаючи кісткові виступи, розташуванням форм і їх напрямом підкреслювати рух, не боятися перебільшень і при цьому керуватися не лише правилами, а безпосереднім відчуттям. Проблема руху в скульптурі особливо хвилювала Родена. «Я завжди намагався передати внутрішнє відчуття рухом м'язів», - говорив він. «Рух - душа всього». Вириваючись за межі пануючих канонів, скульптура Родена втратила гармонійну врівноваженість, але знайшла небачену доти свободу. Вона активно опановує простір і включає його в своє напружене життя. Роден став невичерпним винахідником несподіваних жестів, всі його статуї сповнені внутрішньої динаміки. У 1877 р. Роден створює могутню фігуру рішуче крокуючої людини і називає її «Людина, що йде». Вся поверхня статуї пронизана грою світла й тіні. Роден був творцем своєрідної живописної манери ліплення, в якому особливе значення надавалося обробці поверхні, яку він насичував світлотінню. «Моделювати тіні – це означає виражати рух думки», - писав Роден. У 1880 р. Родену було запропоновано прикрасити скульптурою вхід в Музей декоративних мистецтв. Вхід в Музей декоративних мистецтв він вирішив перетворити на «Браму пекла» (тема, навіяна «Божественною комедією» Данте). Двері, їх обрамлення - все це мало би бути покрито барельєфним зображенням пекельного вихору. Пекельний вихор Родена символізує сучасне йому життя з його стрімкою течією, людськими пристрастями, стражданнями і надіями. Роден зображує пекло, яке знаходиться в душі людини XIX ст. «Наші вічні муки в нас самих, ми несемо в собі полум'я, яке нас спалює». Перед нами проноситься ціла низка людських доль. Тут розкаяння совісті, благання, відчай, надії, обійми закоханих і муки неподіленої любові. Серед бурхливих хвиль пекельного вихору підноситься могутня фігура «Мислителя». «Мислитель» - це німий свідок всіх жахів, він замкнутий в собі, його могутні сили скуті. Це образ всепоглинаючих і обтяжливих в своїй безвихідності роздумів. З «Брам пекла» вийшли окремі скульптурні композиції такі як: «Єва», «Поцілунок», «Вічнийідол», «Весна», «Ромео і Джульєта», «Останнєблагання», «Відчай» та інші. Важливе місце в творчості Родена займає тема любові. Холодним театральним позам академістів він протиставляє схвильовану мову почуттів: благання, тріпотливи дотики і сповнені пристрасті обійми. Протее світлі, життєстверджуюч іобрази в творчості Родена раз у раз затуляють образи трагічного страждання («Відчай», «Скорбота», «Останнє благання» і т.д.). У 1884 р. Роден створює пам'ятник героям міста Калє, які добровільно згодилися принести себе в жертву заради порятунку міста. Пам'ятник, за задумом Родена, повинен був стояти на площі прямо на землі. Всі шестеро героїв занурені в свої думки. Страждання роблять подвиг цих людей ще величнішим. Кожний смертник по-своєму переживає горе, і це додає видовищу особливу життєвість. Попереду йдуть двоє: один сповнений німого питання, яке застигнуло в його безнадійному жесті, інший шукає співчуття і здивовано розводить руками. Найстаріший – Есташ де Сен-П'єр, занурений в глибокі роздуми; покірно опустивши голову, він спокійно приймає смерть. Поряд - хлопець, вся сутність якого протестує протии передчасної загибелі, він малодушно відвертається, закриваючи очі руками. В кінці процесії, високо піднявши голову, стоїть Жан д'Ер з ключами від міста в руках. За ним - останній з шести громадян Калі; пригнічений, не в силах володіти собою, він стискає голову руками і прямує назад, прагнучи сховатися від нестерпної для нього дійсності. Роден так побудував свою композицію, що, переводячи погляд від фігури до фігури, ми стаємо свідками переживань кожного і, як ці приречені, випробовуємо одночасно цілу гамму відчуттів - відчаю і рішучості, ненависті і страху, жалю і подиву. Пластичнее трактування форм підкреслює вираження страждання в образах і в контурах фігур. Незмінна прихильність до натури зробила Родена прекрасним портретистом, який виявляє не тільки характерні риси обличчя, але і проникає в потаємні куточки людської психології. Він зробив портрети Гюго, Бальзака, Бернарда Шоу, Бодлера, Далу та інші. У пошуках нових шляхів у мистецтві Родену вдалося відкрити ще не використані можливості пластичної виразності. Він зумів вдихнути життя в скульптуру, застиглу в строгих рамках холодного академізму. Пластика Родена набула небувалої емоційності, вона стала голосом живих і складних людських почуттів.
