Лірика.
Обійми мене, відігрій, окутай своєю любов'ю,
Таку, як я є, - без надії на те, що я буду з тобою.
Губами торкнися зап'ястя, закидай п'янкими словами,
Як мало потрібно для щастя. Скажи мені: що поміж нами?
Коли я холодна і мертва, коли моє серце не чує,
Чи я королева, чи жертва... коли в мені смуток ночує.
Коли я не здатна на більше, коли мої крила зламали.
І все, що я маю, - то вірші, та цього для щастя замало.
Пробач. Я тебе відпускаю. Не будеш щасливий зі мною,
Тому що, як ти, не кохаю - бо я не хворію тобою.
Кохати - то треба уміти, і річ у душі, а не в тілі,
Та я пам'ятатиму квіти... троянди, як сніг, білі- білі.
Таня Алексійчук.
