ПАМ'ЯТІ СЕРГІЯ ПАНТЕЛЮКА 
О, рідна доню, ти мене пробач,
Я так чекав тебе, моя дитино!
У той момент, як чувся перший плач,
В ту мить, маленька, таточко загинув.
О Янголи, на землю відпустіть!
Побути хочу поруч біля доні,
Моя душа до неї прилетить,
Погладжу ті малесенькі долоні.
Моя кровинко, завжди пам'ятай,
Із неба тато дивиться на тебе,
Люблю весь час, цього не забувай,
Будь дуже сильна й завжди вір у себе.
Ти гарна, ніби сонечко ясне,
Милуюся тобою я щоночі,
Але, на жаль, не бачиш ти мене,
Бо я навік стулив блакитні очі.
Міланочко, ти виростеш колись,
Пишатися ти будеш своїм татом!
Прошу тебе, до Господа молись,
Тебе з небес він буде захищати.
А з ним і я на захисті стою,
Хоч тіло заховали у могилі,
Та з хлопцями я завжди там, в бою,
Ми чиним опір тій нечистій силі.
Помер заради того, щоб жила,
Хоч рано не хотілось помирати,
Та час прийшов і Бог сказав: "Пора!
Тепер зі мною будеш, лейтенанте!"
Привіт від мене мамі передай,
Бабусі поклонися в ноги низько,
Вона благала: "Сину, не вмирай!",
Коли гойдала внуччину колиску.
Я бачив її сльози на щоках,
Вони текли, випалювали очі,
Коли мій друг мене ніс на руках
Тієї найжахливішої ночі.
Бувай, дитя, прощатися нам час,
Зоря життя мого на небі згасла,
Але твоя світитиме для нас,
Горітиме для тата дуже ясно.
Автор: Ольга Киця 
Мене дуже вразила історія цієї сім'ї. Сергій загинув у той момент, коли у нього за сотні кілометрів народилася донечка
Сергій Пантелюк - випускник Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Був командиром механізованого взводу 1-ї окремої танкової бригади. 25 лютого його взвод зустрів колону російських танків поблизу Рівнопілля. Українці дали гідну відсіч окупантам, однак лейтенант Пантелюк зазнав важкого поранення, коли у його бойову машину поцілив ворожий снаряд. На жаль, медики були безсилі і наступного дня серце Сергія перестало битися. Водночас у мирній Славуті його дружина Анастасія народила йому донечку Мілану.
Вічна пам'ять Герою України 
