Ну подаруй мені весну.
Оту весну, що пахне травами.
Одну, єдину, запашну
Поміж беріз, поміж загравами.
Що витікає з джерела.
Тече, тече і сходить ріками.
І побажай щоб розцвіла
Півонія і стала ліками.
І щоб в бузковому шатрі
Ховались ми й зливались душами.
І щоб лелеки й журавлі
Летіли високо над грушами.
Ти подаруй, ти побажай.
А вже як буде, все приймаю.
Нічого лишень не питай,
Бо очі кажуть, що кохаю.
Кохаю цю тендітну мить.
Цю одиноку квітку мрії.
Даруй любов, що не болить
Навіть в печальній безнадії...
Г.Потопляк. 2020.
Світлина з Інтернету
