Сезон зимових свят в Україні розпочинається всередині грудня.
Його початком слугує День святого Миколая, а згодом починається новорічно-різдвяний період.
Щодо Різдва, то тут є кілька варіантів – одні святкують його 25 грудня – за григоріанським стилем. Інші – 7 січня, як це заведено за юліанським календарем.
В ніч з 31 на 1 січня ми звикли святкувати Новий рік, проте так було не завжди.
Раніше українці святкували прихід нового року з 13 на 14 січня, тобто після Різдва.
Дату святкування змінили у 1918 році, щоб зустріти початок року разом з іншими країнами Європи – за григоріанським стилем.
Проте давня традиція не зовсім забулась, тому 13 числа, на Меланки, свято збереглося під назвою Старий Новий рі
Різдвяні традиції
Велика частина зимових традицій припадала саме на Різдво, яке передувало іншим святам.
Різдво для українців – це дуже родинне свято, тому більшість обрядів проводилися у вузькому сімейному колі.
Дуже важливо, щоб в цей день всі рідні зібрались за одним столом.
"Всі хто є жителями хати, навіть той, хто тимчасово виїхав на навчання чи заробітки, але не створив нової сім'ї і переїхав – повинні бути разом.
Є вірування, що людина буде блукати цілий рік, якщо на Різдво залишиться сама.
А ще в цей день не можна було сваритися взагалі, навіть якщо хтось з кимось побив горшки, потрібно було себе тримати в руках, а краще помиритися.
Долучатися до обряду повинні були всі члени сім'ї, бо якщо хтось з родичів чи односельчан проігнорував би традиції, то за віруваннями, це могло накликати біду на всіх жителів.
В деяких регіонах навіть були спеціальні обряди, які мали забезпечити лад в сім'ї на наступний рік.
"У бойків прийнято обв'язати стіл залізним ланцюгом і топтатися по ньому ногами – це на здоров'я і щоб вся сім'я трималась купки, ніхто нікуди не пропав і не зник.
А також, щоб худоба трималася разом і ходила одна за одною.
Також на ранок Різдва до купи зв'язували всі ложки – це теж означало, що вся родина тримається купи".
|
Різдво для українців – це дуже родинне свято, тому більшість обрядів проводилися у вузькому сімейному колі. |
Обряди поділялися на дві категорії. Одні стосувалися підготовки, а інші – безпосередньо святкування.
"Все те, що відбувається до сходження першої зірки – тривала підготовка.
Вона також несе в собі ідею не лише підготувань, а саме програмування добробуту та врожаю на майбутнє", – а і є одним із таких
обрядів лякання дерев. За віруванням, це мало забезпечити їхню родючість на наступний рік.
Провести такий обряд потрібно було в обідній час перед святковою вечерею.
"Господар із кимось з домашніх брали сокиру і йшли до цього дерева, там починали між собою діалог.
Господар замахнувся на це дерево і погрожував, що якщо воно не буде родити – то на наступний рік його зрубають.
А дитина чи дружина від імені дерева відповідали, щоб не рубав, бо на наступний рік буде обов'язково рясно родити", – розповідає дослідниця.
Крім того, до свят хата мала бути чисто прибрано і святково декорованою.
"Хату прикрашали сіном або соломою і прикрашали рушниками – це було святково, урочисто і створювало атмосферу свята.
Зараз вирізають сніжинки з паперу, а раніше то теж було і називалося витинанки.
Це не обов'язково були сніжинки, часто геометричні візерунки, якими прикрашали хату".
Важливим елементом декору також був дідух – один з основних символів Різдва.
"Наш традиційний дідух – це просто сніп із жита чи пшениці, додатково там могли бути ще якісь трави.
Було дуже важливо, щоб цей сніп проходив через основні точки календарного року.
Тому це був або обжинковий сніп, зібраний з поля останнім, або перший – зажинковий. Він уже містив у собі ідею врожаю", – пояснює Наталія.
В хаті його ставили на видному місці– на покутті, біля столу, де стоять ікони.
|
Дідух – один з основних символів Різдва. |
Кожного року потрібно було зібрати врожай та зробити новий дідух, бо попередній втрачав свою силу.
Після Водохреща зерно з дідуха додавали до зерна, яке будуть висівати першим. А солому від самого дідуха віддавали худобі або палили.
Наприклад, брали хліб, котили від столу до краю і дивилися яким боком він впаде. Таким чином можна було визначити буде врожай чи неврожай.
Перш ніж їсти кутю, її тричі підкидали на ложці, щоб вона прилипла до стелі, якщо більше зернят – то буде врожай, а якщо мало – роїтимуться бджоли.
В цей час також спостерігали за погодою, зокрема, якщо зоряне небо – то буде урожайний рік.
Проте найважливіше віщування щасливої долі у нас пов'язувалось із приходом колядників.
"Не пустити їх у домівку було дуже поганою прикметою.
Їх не пускали лише, якщо в родині хтось нещодавно помер і був період жалоби.
Господарі були переконані, що якщо колядники не завітають, то добра на наступний рік не буде", – зауважує Наталія Громова.
Що стосується врожаю та худоби, то багато обрядів проводилося саме із святковими стравами.
"Коли господиня несла кутю, вона повинна була кудкудакати як курка.
Або під час святої вечері дітей заганяли під стіл і вони мали кричати голосами тих тварин, які були в сім'ї – щоб вони велися.
У регіонах, де збирали гриби, була така ритуальна дія – розсипати цукерки або сушені гриби по соломі і шукати, промовляючи різні слова. Тоді вірили, що влітку чи восени можна буде їх легше знайти.
Також треба було накласти багато хлібів, щоб господар за ними ховався і питав дітей, чи вони його бачать.
Господар мав сказати "щоб і на наступний рік не бачили". У розумінні, що має бути так багато хліба, що за ним можна сховатися".
Крім того, для українців Різдво – це також про поминання померлих. Їх "запрошували" на вечерю, залишали для них страви та навіть столові предмети.
Що готують на святковий стіл
З напоїв важливою стравою є узвар - компот із сухофруктів яблук, груші, вишні, сливи. Є навіть традиція додавати цей узвар у кутю, щоб вона була рідка.
Люди використовували для куті інші крупи, коли не могли придбати головного інгредієнту – пшеницю.
Крім того, на святковому столі обов'язково має бути хліб. При цьому немає якогось одного виду – існує багато локальних варіацій.
"На весілля ритуальний хліб називається короваєм, на Великдень – це паска, а на Різдво назви дуже різноманітні: калач, душа, лежень, обертух, бухон, струцлі.
А у Карпатах хліби взагалі називають Василь і Меланка, як чоловіче і жіноче начало – це два хліби, які кладуться один на одний, корочун або кричун.
Все це той хліб, який котять і дивляться як він впаде.
Його не їдять протягом цілих свят, він просто стоїть, і лише на Новий рік у нього обрізали край, якщо могли то жували, але переважно віддавали худобі".