Ніжність зимонька вплела
У соснову глицю.
Скільки снігу намела
Під дуби й ялицю!
Закохався вітерець
В калинові грона.
Обпалив їх морозець,
Пригорнула крона.
Спить під ковдрою теплО
Й проліски тендітні.
Вигрівається зело,
Щоб весніти в квітні.
Прокидається ручай.
Весна ще дрімає.
Скоро: — Зимонько, прощай! —
Навкруг залунає.
Оксана Козак
