Ніколи не писала про війну,
Й не думала колись, що доведеться,
Що і моє негострене перо
Цієї теми згірклої торкнеться.
Бо я не вміла описать того,
Чого сама в житті не пережила,
Об що моя окрилена душа
Сама з розгону не ламала крила.
Не думала, не знала, не ждалА,
Що страх, любов і злість в одне спечуться,
І згустками по венах, по душі
Так боляче й шалено пронесУться.
Бо те, колись таке чуже, «війна»
Не просто словом увійшло до хати,
Й з такою злістю в очі загляда,
Що й мою душу змусило повстати.
ПишУ, молЮсь і плачу водночас,
Не сплю, тривожусь, думаю, надіюсь,
І твердо вірю в перемоги час,
Бо лише нею, як і всі, зігріюсь.
Марія Грицан
26.02.2022
