Нічні атаки. Вранішні дощі.
І в чистім полі пусто, ні душі.
Одна трава й петрові батоги.
І літо млосне смагне навкруги.
Вже із метлиці сіно, вже покіс.
Вже за полями зеленіє ліс.
Джмелі гудуть і повзають мурахи.
Літають оси і щебечуть птахи.
І вже атаки ніби й не було.
Рахує збитки заспане село.
Упало раз, а шкоди, скільки шкоди.
А скільки горя в матінки природи.
І в місті теж прильоти, та прильоти.
Зникає світло, перебиті дроти.
І страх в очах. І повна пустота.
Але в цей час ромашка розцвіта.
Трава росте, її не зупинити.
Її навіть ракетами не вбити.
Вона густа, вона вся в кропиві...
Вас запитаю - чи усі живі?
Г.Потопляк.
