Ніч любить чорне. Панчохи з капрону.
Високі підбори і сукні до п'ят
з шовку, пайєток, тонкòго шифону.
Лèгкі, ажурні. Такі, як до свят...
Ніч любить срібло. В коси вплітає
люрекс небесних старих павутин.
Часом -- сміється. Часом -- зітхає.
Кутає плечі в м'який палантин.
В темній коморі, де світла немає,
зорі, як квіти, в горнятках ростуть.
Ніч любить серцем. Щедро кидає,
срібні монети -- хай зорі цвітуть...
Хай тішать смертних. Хай звеселяють.
Їй бо не шкода. То -- благодать.
Люди -- кумедні. Буває, кохають.
Буває, беруться про долю гадать...
Ніч любить тишу. Спів колисанок.
Бавиться з Місяцем в справжню любов.
І у сузір'ях колишніх коханок
стигне й холоне її тепла кров...
Ніч любить чари. Древні, як всесвіт.
Мовчки пантрує небес таїну.
І, ніби циркуль, по темному креслить
кола містичні... Не знає чому...
Хоче сказати, щоб не гадали,
не ворожили, доля -- одна...
Душі, як зорі... Ніч повкривала
їх срібним шовком. І в ранок пішла...
30.01.2023
Людмила Галінська
