Ні, я не сонце, світ не обігрію!
І не втамую спрагу, як вода.
Я лиш маленька іскра та, що тліє,
Або росинка, що траву гойда.
Я не могутній вітер, хмар не дую!
А лиш маленький подих навесні.
Не птаха, хоч за небом і сумую,
А політати можу лиш у сні...
Ні, я не поле, де достигло жито,
А лиш зерно, що впало з колоска.
І нескінченність, людством пережита,
А лиш хвилина в вічності пласка.
Та Я це — Я ! Вже іншої не буде!
В мені весь всесвіт, і моя земля!
Близькі зі мною і кохані люди,
І маю все, що небо дозволя!
Барчук Р
