НЕЗДОЛАННИЙ
«…Што, попал бандєра? В толк я нє вазьму:
Так за што ти білся?..» - Випалив йому
Старшина мокшанський – «ствол» наперевіс –
З радістю, що бранця взяв головоріз.
А в хлопчини мозок мало не кипить:
Як же так – набої кінчилися вмить?
Не помітив навіть, скільки бій ішов,
Скільки взвод тих орків нині помолов…
Ув очах лиш вибух – чорна пелена…
Скалить зуби хижо вражий старшина…
«Ти атваєвался! Так скажи для всєх,
Што расєя – сіла! Лучше всєх – морпєх!
Ну, а ми запішем всьо на тєлєфон –
Мнє давно хатєлась помєнять погон!»
Встав солдат на ноги, руки розім’яв:
«Закурить не буде?..»
. «На! Хароший я!»
Потягнув затяжку й в синьому диму
Все життя пробігло в голові йому.
Уявив дружину десь біля вікна,
Попросив у Бога, хай простить вона…
Про батьків подумав: важко їм – старі…
Перебив паскудник: «Пішем – ґаварі!»
…Неба синь востаннє поглядом обвів:
«Слава Україні!» - Твердо відповів.
«Ах ти су!..» - почув ще. Плюнув автомат
Смертю просто в очі… На землі солдат…
А душа злетіла десь в захмарний стрій –
В Ангельському війську буде місце їй!
Справжній українець не схиля колін
Перед супостатом із чужих країн!
Честь нам важливіша за ганьбу і страх!
Всім Героям – Слава! Слава у віках!!!
07.03.2023
© Олександр Бригас. (Світлина з Мережі)
