Невигадана історія...
Зимовий вечір крався поміж хат,
Де Рік Новий готуються стрічати,
У цьому році якось все не так -
Син на війні, яке ж то нині свято..
Думки нестримно рвалися у край,
Туди, де син країну захищає,
Аж, раптом, чую : "Тітонько, чекай!
Ходіть сюди, у мене до вас справа"
Стоїть військовий, вишкіл у струну,
Ганяють очі бісиків невинно
" Я чув, у вас є син у ЗСУ?
Візьміть дарунок для його дитини"
Рука тремтіла, ніби не моя,
Допоки я отой пакет відкрила,
Рожеве, іграшкове ведмежа
З скляними ніжно- карими очима.
" Там ще цукерки. Розділіть на всіх.
Хай Новий Рік у хату завітає", -
Зітхнув, і щезли бісики на мить:
" Може й мого отак хтось привітає...
Відірвані далеко від родин.
Та як же у дітей забрати свято?
Скажіть їй, що приходив побратим
І подарунок передав від тата.."
Я витирала сльози крадькома,
А серце моє ридма вже ридало.
Яка ж вона жорстока ця війна!
У дні такі родини роз'єднала.
У скронях билось тисячі думок.
Ніколи він не бачив мого сина,
Такий собі малесенький флешмоб,
Вони - військові, як одна родина!
А він всміхався і сміялись в такт
Ті бісики грайливі, непокірні,
Укотре вже підтверджуючи факт,
Які ж ми, українці, неймовірні!
Наташа Катриченко
