Нехай підождуть невідкладні справи.
Я надивлюсь на сонце і на трави.
Наговорюся з добрими людьми.
Не час минає, а минаєм ми.
А ми минаєм…ми минаєм…так-то…
А час – це тільки відбивання такту.
Тік – так, тік – так…і в цьому вся трагічність.
Час – не хвилини, час – віки і вічність.
А день, і ніч, і звечора до рання –
це тільки віхи цього проминання.
Це тільки мить, уривочок, фрагмент.
Остання нота ще бринить в повітрі, –
дивися: Час, великий диригент,
перевертає ноти на пюпітрі.
Ліна Костенко
