Неділенька свята. Затишшя у природі.
Дощі перебули й полинули кудись.
Капуста і буряк зелені на городі
І сонечко мені підказує "молись".
І сонечко пече, о сьомій вже палає.
Воскрес новий деньок і бавиться в квача.
А серденько болить, давно вже не співає.
Давно горить його на покуті свіча.
Затишшя, новий день, неділя, піст, хлібина.
Понівечений лан на сході, де бої.
В печалі древній Львів, в жалобі Україна.
І села ледь живі, й засмучені гаї.
Війна у нас, війна і нерви, як ганчірка.
Як решето душа, як рана тіло все.
І знову доля в нас не зАвидна, а гірка,
Не гладить по руках, а кожен день трясе.
Приставив нам господь негідного сусіда.
І мучимося ми, бо, що не день, війна.
І мучимося ми від прадіда ще діда.
Бо в нього вся душа, як скеля кам"яна.
І молимось "врятуй", і просимо "помилуй".
Ідемо під вогонь, є й ті, що нас здають.
І скільки вже лягло святих людей в могилу.
І скільки ще в строю, що прапор наш несуть.
Неділенька свята і роздуми про суще.
Після дощу - жара, після грози - блакить.
І сяє із небес нам сонце невмируще,
І закликає нас боротись, вірить, жить!
Г.Потопляк.
