НЕЧЕМНИЙ КАВАЛЕР
Ступала осінь босими ногами,
Збивала срібні роси із квіток,
Впивалась зіллям…-Плакала дощами,
На голові калиновий вінок…
Розхристана …- Обвіяна вітрами,
Блукала у березовім гаю
Всміхнулась вихору гарячими вустами
Довірила усю красу свою…
Жовтіла…Червоніла…-Загнітилась,
Не слухала воронячих пліток,
Червоною калиною вклонилась,
Пішла несміло з вихором в танок…
Всміхалась з нього…- Він крутивсь зі свистом,
Зривав багряне листячко з дерев,
Хиталося шипшинове намисто
Здригався вихор… - Тріпотів як нерв
Терпіла осінь - Гарна і покірна,
Нечемний трапився їй кавалер
Любов в природи дика -І надмірна,
Засумувала осінь відтепер,
Бо ще недавно сонечко ласкаве,
Світило…- Наливалися плоди,
Медова стиглість…- Запашні й жовтаві
Запахли яблуками й грушами сади
А нині одягла вінок терновий,
Закуталась в тумани, як в манто…
Ще мить -І згасне жовтень кольоровий,
Цю таїну не звідає ніхто…
Таміла Панасюк
