"Залежність від віртуального світу починається тоді, коли дитину не влаштовує реальність, тому батьки мають постійно приділяти увагу дитині не засуджуючи; забезпечити розвиток та зайнятість підлітка у гуртках, або хобі; говорити про реальні трагічні випадки та загрози, з якими можна стикнутися у інтернеті; звертати увагу на зміни поведінки, режиму сну та апетиту; розумно контролювати та встановлювати зрозумілі для дитини правила;
Соціальні мережі не завжди блокують контент, що закликає до небезпечних дій, адже челендж - величезна частина платформи, і не одразу розробники можуть помітити їх появу. Крім того, небезпечні тренди мають властивість мігрувати по різних платформах, або з’являтися із часовими проміжками. Однак, кожен користувач, помітивши контент, який може загрожувати життю та безпеці інших може звернутися до адміністрації сайту зі скаргою, і врятувати комусь життя". Катерина Гордієнко, НПА кіберпсихології та психологічної практики у цифровому середовищі
Як напевне уберегти дітей від страшних виборів?
Пошукаймо відповіді разом.
1. Синдром Вертера (пошукайте, будь ласка, інформацію про це). Чим докладніше, активніше, “більш насиченою” буде подаватися інформація про трагедії в ЗМІ – тим більше буде провокуватися подібна поведінка. Причому, саме в тій віковій категорії, саме в того типу, який описують у новинах. Не можна робити інформацію про ризик, самогубства “смачною”. Є дослідження про вплив зменшення інформації про трагедії на кількість “послідовників”. Пошукайте їх, будь ласка. Я дуже сподіваюся на відповідальність ЗМІ.
2. Якщо прямо зараз сталася критична ситуація – говорити про неї з дітьми має не “зовнішній експерт”, а ті, хто дітям близькі, ті, кому вони довіряють. Ті, хто можуть розділити їхні почуття. Їм важливо відреагувати – на страх, провину, злість (у кінці тексту запропоную конкретні дії). Можна почати розмову з того, що ви дізналися страшну інформацію і що ви відчуваєте…
3. Забороняти соцмережі, гаджети – марно. Це ілюзія безпеки, ми нічого не можемо забрати, не давши взамін рівноцінне.
4. Я зараз уважно вивчаю тему депресії і статистику щодо депресивних розладів у світі. Ризик депресій вище в дівчат-підлітків (і в жінок) у всьому світі. Самооцінка в дівчат більш “вразлива”.
ЩО НАМ ВАЖЛИВО ПАМ’ЯТАТИ ПРО ПІДЛІТКІВ
Це час “пустелі отроцтва”. У якій страшно, у якій дуже багато амбівалентних почуттів і станів, їх дуже складно витримати. Крім агресії, ейфорії, тривоги, підлітковому віку властивий стан “емоційної обнулення”. Нудьги. Порожнечі. У здоровому стані ця нудьга змушує нас шукати діяльність, у якій ми би відчували реалізацію. Але в підлітків часто за нею йде прояв румінації (нав’язливих думок): незадоволеності, злості, болючої туги. Цього стану болісної туги діти намагаються уникнути, вибираючи дивні і страшні дії. Для нас маркер того, що важливо терміново включатися, – шрамування. Біль фізичний затуляє біль емоційний. Витримати фізичний біль може бути легше, ніж душевний.
Це час суб’єктивного переживання тотальної самотності, крихкості внутрішніх опор і невпевненості в зовнішніх. Дитина, яка дорослішає, не може спертися на внутрішню територію (і все, що її стосується, включно з батьками) – саме там відбуваються глобальні зміни на всіх рівнях. Вона шукає опори, схвалення, визнання “зовнішньої”. Саме тому їм так важливо крикнути у світ: “А Я..” (у Тік-Тоці, Інстаграмі тощо). Але частіше вдається: “А в мене…”. Вийшовши з підліткового віку в здоровому стані вони прийдуть до СИЛИ Індивідуальності.
Запитання підліткового віку: “хто я?”, “що я можу?”, “на що можу вплинути?”, “як далеко поширюється моя влада?”, “що я можу витримати?”. Як ми можемо в усьому цьому допомогти:
– багатьом складно дочекатися результатів (на це просто може не вистачати “потужності”, і це особливість цього покоління). Їм важливі “швидкі проєкти”: кулінарія, проєктні табори, обмежені в часі проєкти, “тренінги вихідного дня”;
– їм важлива близькість. Безпечне коло спілкування – настільні ігри, наукові гуртки, рукоділля, будь-які майстер-класи, хобі, творчість, навчальні проєкти, курси програмування, шашки-шахмати, фото-майстерні, створення мультфільмів. Це прирівнюється до психотерапії;
– якщо вам вдасться залучити їх до музики – хоч барабани, укулеле – це вплив на “внутрішню ритмізацію”, це “кондиціонер” для їхньої розпеченої лімбічної системи. Є таке правило: школи, у яких є хор і театр, – у меншій зоні ризику щодо булінгу;
– відчуття важливості необхідне в цьому віці: важливості свого внеску в спільноту (школи, класу, району…), волонтерство, тьюторство, соціальні проєкти. Навіть діти 4 класу можуть проводити майстер-класи в першокласників (потрібно тільки продумати, як цього досягати в умовах карантину);
– привчання до рефлексії – сторітелінг, написання есе, літературні гуртки, читання. Зробімо читання модним;
– майндфулнес, медитації, візуалізації: усе це – гальмівна система під час збудження. Ці практики допомагають “вижити в пустелі”;
– здорова критичність – будь-які логічні ігри, “Що? Де? Коли?”, проєкти з розвінчанням міфів, експерименти, ігри в мафію, знову-таки – програмування, шахи-шашки;
– в арттерапії в роботі з підлітками ми використовуємо тему лабіринту: проходження лабіринтів-квестів, малювання лабіринтів. Ми привчаємо до відчуття, що вихід є. Логічний. Безпечний. У життя.
Завдання підлітків – перейти на “своє внутрішнє харчування”. Для цього потрібно відокремитися від “харчування маминого”. У всіх сенсах. Від харчування емоційного, від залежності від найбільш значущої фігури (часто це проявляється буквально – у відмові їсти ту їжу, яка прийнята в сім’ї, готується мамою, знецінення мами і її ролі). Якщо дитина заявила, що буде вегетаріанцем/-кою – попросіть навчити вас нових страв (і компенсуйте те, що вважаєте важливим, вітамінами).
“Будьте зі мною – відпустіть мене” – постійний стан підлітків. Їм так важливо відчувати від нас: “Я з тобою! Я зможу в себе вмістити те, що ти зараз переживаєш. Ти можеш, “спираючись на мою силу”, рости. І поруч зі мною ти можеш розслабитися й на мене покластися”. Це дуже складно. Бути батьками підлітка – випробування.
Ми пам’ятаємо, що на рівні фізіології відбуваються величезні зміни, які залишають відчуття перевантаження і стан “це неможливо контролювати”. Гормональні перебудови, зростання стоп, зміна зросту, усіх обсягів, гормональні американські гірки, зміна режиму сну. Відповідальність за будь-які невдачі дитина переносить на тілесність. І, знаєте, підлітковий вік – саме час для онлайн-курсів зі стилю, макіяжу, освоєння сценічної ходи та ін. І, звісно, спорту.
Процеси, що відбуваються в мозку: префронтальна кора (що відповідає за раціональну поведінку, контроль, критичність, аналіз, оцінювання ризиків) і лімбічна система (що відповідає за переживання, формування емоцій) у підлітковому віці абсолютно не дружать. Через гіперактивність лімбічної системи й неможливість гальмування (через незрілість префронтальної кори й недостатність зв’язків) дитина моментально спалахує в разі будь-якої (уявної) небезпеки. Саме лімбічна система жадає ризику. А префронтальній корі не вистачає сили її зупинити.
ЩО РОБИТИ БАТЬКАМ
Нам важливо дати можливість підлітку “скинути збудження” (раптом – вони захочуть займатися спортом, можуть допомогти батут, “лазерні бої”, будь-які псевдо-агресивні ігри).
У позитивній психотерапії є красива модель балансу або “ромб балансу”. Уявіть ромб, у вершинах якого стоять найважливіші теми життя:
тіло (здоров’я, харчування, спорт, гігієна, сон…);
контакти (спілкування, близькість, сім’я, друзі…);
реалізація (діяльність, навчання, робота…);
сенс (фантазії, творчість, майбутнє, мрії, цілі, цінності).
В ідеальній системі всі сторони ромба мають бути рівнозначними, але в реальному – якийсь кут може бути “відтягнутим”, перевантаженим, деформуючи всю структуру. І нам важливо не зменшити кут, який “виділяється”, а продумати, як збільшити інші. Це стосується й дітей, і дорослих.
Світлана Ройз, дитяча та сімейна психологиня
