Не запрошуй більш на побачення.
Все пройшло і давно відцвіло.
Вже не має для мене значення,
Що між нами було... й не було.
А колись нам всміхалися зорі,
Ніч горнула під ніжне крило.
Ми тонули в обіймах любові
І кохання між нами цвіло.
І світилися очі весняно,
В них ховалась небесна блакить.
І цвіли почуття полум'яно,
І єднала нас вірності нить.
Незабудки синілись в волоссі,
У серцях розцвітала весна.
У пташок чарівнім стоголоссі
Ніжність пили до самого дна.
І було в нас єдине бажання,
Що ділили з тобою на двох
І слова ті палкого зізнання
Підказав, мабуть, тихо сам Бог.
Срібні роси нам ноги росили,
Перший промінь торкався лиця,
Благодаті у Бога просили,
Щоб з'єднав нам навіки серця.
А колись нам зоря світанкова
Перли щастя стелила до ніг
І пора ця була веселкова...
... Та розлука прийшла на поріг.
Пролилася із неба дощами,
Затуманила обрій ясний
І посіяла холод між нами,
І тривогу навіяла в сни.
Колись сяяли райдужно мрії,
Все у наших, здавалось, руках.
Як ніколи, тепер розумію —
Відлетіло кохання, мов птах.
... Не проси мене на побачення.
Все пройшло, розтопилось, мов сніг.
Вже не має для мене значення.
Тільки в серці залишився слід...
Оксана Козак
02.03.2023
