Не забуває Бог людей ніколи,
а навіть, як забули ті Його.
Бо Милосердя більше від Любови,
в людських серцях замешкати праг Бог.
Засмучений, погляне зі сльозами,
як гоноряться злісно вороги.
Словами те все не переказати.
Насилля, біль – це наслідки війни.
Ґвалтують і мордують нечистивці,
забули Божі заповіді всі.
Не забувають хоч перехриститись,
за себе дба лукаві у душі.
Не виправдовує із вуст моління,
як серце кам'яніє і мовчить.
Тікають матері з дітьми малими,
на них направлені страшні мечі.
Не знаєш звідки прилетить погуба,
чатує звідусіль гадюччям смерть.
Пошерхлі кличуть допомоги губи,
від лихоманки залози подер.
Підстерігає жах на кожнім кроці.
А де Ти, Боже, був? – перепита.
Крізь хмари недоступне навіть сонце,
природу сковують як пута зла.
Вже недалечко, скоро завесніє,
а там, за потеплінням, і весна.
Надія є на Світле Воскресіння,
та не відбудеться те без хреста.
На жаль, спонукою стає і мука,
любов перемагає через біль.
Спасіння йде, коли розп'яті руки,
адже Господь найперш нас полюбив.
